Інструкція з надання домедичної допомоги потерпілим від нещасних випадків

_________________________________________________________

^{(повне найменування підприємства із зазначенням підпорядкованості)}

 

Інструкція № ____

з надання домедичної допомоги потерпілим

від нещасних випадків

 

1. Загальні положення

1.1. Ця інструкція базується на загальних вимогах чинних законодавчих та нормативно-правових актів, що регулюють питання охорони праці та охорони здоров’я.

1.2 Інструкція визначає порядок надання домедичної допомоги потерпілим від нещасних випадків.

1.2. Домедична допомога – це невідкладні дії та організаційні заходи, спрямовані на врятування та збереження життя людини у невідкладному стані та мінімізацію наслідків впливу такого стану на її здоров’я.

1.3. Дія інструкції поширюється на осіб, які не мають медичної освіти, але за своїми службовими обов’язками повинні володіти основними практичними навичками надання домедичної допомоги.

1.4. Інструкція застосовується при проведенні інструктажів, навчання та перевірки знань з питань охорони праці з працівниками в установленому законодавством порядку.

1.5. Контроль за організацією виконання інструкції покладається на керівника підприємства.

 

2. Загальні вимоги щодо надання домедичної допомоги потерпілим

від нещасних випадків

2.1 Той, хто надає домедичну допомогу повинен знати основні ознаки порушення життєво важливих функцій організму людини, загальні принципи надання домедичної допомоги та її прийоми щодо характеру отриманих потерпілим травм.

2.2. Послідовність надання домедичної допомоги:

−        переконатися у відсутності небезпеки;

−        провести огляд постраждалого, визначити наявність свідомості − обережно потрясти його за плече та голосно звернутися до нього, наприклад «З Вами все гаразд? Як Ви себе почуваєте?»;

−        якщо постраждалий не реагує − визначити наявність дихання за допомогою прийому «чути, бачити, відчувати» (протягом 10 секунд);

−        якщо виникли сумніви, що є дихання, вважати, що дихання відсутнє;

−        викликати бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги за телефонним номером виклику екстреної медичної допомоги 103 або за єдиним телефонним номером виклику екстреної допомоги 112;

−        якщо у постраждалого відсутнє дихання − відновити прохідність дихальних шляхів, розпочати проведення серцево-легеневої реанімації;

−        припинити проведення серцево-легеневої реанімації до прибуття бригади швидкої медичної допомоги при відновленні у постраждалого дихання, рухової активності;

−        за наявності дихання провести огляд з метою виявлення наявних травм, за їх відсутності перемістити постраждалого у стабільне положення, за необхідності надати домедичну допомогу відповідно до наявних травм;

−        забезпечити постійний нагляд за постраждалим до приїзду бригади швидкої медичної допомоги;

−        у разі погіршення стану постраждалого до приїзду бригади швидкої медичної допомоги повторно зателефонувати диспетчеру екстреної медичної допомоги.

2.3 Надати висновок про смерть потерпілого або вирішити питання про доцільність подальшого здійснення реанімаційних заходів має право тільки лікар.

 

3. Реанімаційні заходи

3.1. Необхідність проведення серцево-легеневої реанімації потерпілому виникає за різноманітних тяжких травм, при утопленні, ураженні електричним струмом, гострих отруєннях, інфаркті міокарду, крововтраті і т. ін.

3.2. Серцево-легенева реанімація включає штучну вентиляцію легенів (штучне дихання) та компресії грудної клітки (непрямий масаж серця).

3.3. Штучне дихання можна проводити методом «рот в рот» або «рот в ніс». Робиться це таким чином: стають з лівого боку від потерпілого, підкладають під його потилицю ліву руку, а правою тиснуть на його лоб. Це забезпечить вільну прохідність гортані. Під лопатки потерпілому кладуть валик із скрученого одягу, а рот витирають від слизу. Зробивши 2−3 глибоких вдихи, особа, яка надає допомогу, вдуває через марлю або хустку повітря із свого рота в рот або ніс потерпілого. При вдуванні повітря через рот особа, що надає допомогу, закриває пальцями ніс потерпілого, а при задуванні через ніс потерпілому закривають рот. Після закінчення вдування в рот чи ніс потерпілого звільняють, щоб дати можливість вільному видиху. Частота вдування повітря потерпілому повинна бути 12−13 разів на хвилину.

3.4. Непрямий масаж серця робиться наступним чином: потерпілого кладуть на спину на підлозі, звільняють грудну клітку від одягу, який стискає потерпілого. Особа, що надає допомогу, знаходиться з лівого боку від потерпілого, долонями двох рук натискує на нижню частину грудної клітки потерпілого з силою, щоб змістити її не менше ніж 5 см (не більше 6 см) з частотою 100 натискань (не більше 120) за хвилину. Після кожного натискання потрібно швидко забирати руки з грудної клітки, щоб дати можливість їй випростатись. При правильному масажі серця під час натискання на груднину відчувається легкий поштовх сонної артерії.

3.5. Масаж серця доцільно проводити паралельно з штучним диханням. Необхідно виконати 30 натискань на грудну клітку та виконати 2 вдихи (можливо з використанням маски-клапану, дихальної маски тощо). Виконання двох вдихів повинно тривати не більше 5 секунд. Після двох вдихів продовжити натискання на грудну клітку відповідно до наведеної схеми.

3.6. За відсутності захисних засобів можна не виконувати штучне дихання, а проводити тільки натискання на грудну клітку.

3.7. Перші ознаки того, що потерпілий приходить до свідомості – це поява самостійного дихання, зменшення синюватості шкіри та поява пульсу.

3.8. У разі зупинки серцевих скорочень і дихання настає клінічна смерть, яка, якщо не проводити реанімаційні заходи, через 5−7 хвилин переходить у біологічну. Безсумнівними ознаками біологічної смерті є помутніння рогівки ока та її висихання. Під час здавлення ока пальцями з боків зіниця звужується, стаючи схожою на котячу. Пізніше з’являються трупне заклякнення м’язів голови та трупні плями синюватого кольору в нижче розташованих ділянках шкіри.

3.9. Якщо настала біологічна смерть, проводити реанімаційні заходи немає сенсу. При зупинці дихання перестає рухатись грудна клітка, повітря не виходить із рота чи носа, що перевіряється дзеркалом або ниткою.

 

4. Надання домедичної допомоги у разі ураження електричним струмом

4.1 При наданні домедичної допомоги необхідно якнайшвидше звільнити потерпілого від джерела електричного струму. Дотримуючись обережності необхідно:

−        вимкнути рубильник або викрутити запобіжник;

−        вимкнути струмоведучі частини, мережу живлення;

−        сухою палицею відкинути від потерпілого провід, який знаходиться під напругою;

−        відтягнути потерпілого від електричних дротів, від струмопровідних чистин установки.

За напруги в установах до 1000 В можна взятися за сухий одяг потерпілого, не торкаючись відкритих частин тіла.

4.2. Слід користуватися гумовими рукавичками або намотати на руку шарф, прогумований плащ тощо. Рекомендується стати на ізольований предмет (на суху дошку, на згорток сухого спецодягу).

4.3. У випадку судорожного обхвату потерпілим електричного проводу, який знаходиться під напругою, розгорнути руку потерпілому, відриваючи його від проводу послідовним відгинанням окремих пальців. При цьому працівник, який надає допомогу, повинен бути у діелектричних рукавицях і знаходитись на ізолюючій від землі основі.

4.4. За напруги в електричних установках понад 1000 В особа, що надає допомогу, повинна одягти діелектричні боти, рукавиці і діяти діелектричною штангою. Якщо потерпілий при свідомості, його кладуть у зручне положення, накривають покривалом  і залишають у стані спокою до прибуття лікаря.

4.5. Якщо після звільнення потерпілого від дії струму він не дихає, то потрібно негайно приступити до проведення серцево-легеневої реанімації.

 

5. Надання домедичної допомоги у разі поранення й кровотечі

5.1. Домедична допомога у разі поранення та кровотечі зводиться до обережного накладання на рану індивідуального пакета. При цьому мити її водою, змивати кров з рани забороняється.

5.2. Якщо індивідуального пакета немає, для перев’язування використовується чиста носова хустинка. У цьому випадку приготовлену для перев’язування тканину змочіть розчином йоду, так, щоб тканина трохи перебільшувала розміри рани.

5.3. У разі кровотечі необхідно підняти поранену кінцівку, закрити рану перев’язувальним матеріалом і притиснути ділянку біля неї на 4−5 хв, не торкаючись рани пальцем. Після цього рану треба забинтувати. Якщо кровотеча продовжується, слід вдатися до здавлювання кровоносних судин за допомогою згинання кінцівки у суглобах, притискування кровоносних судин пальцями, джгутом чи закруткою.

5.4. При накладанні джгута спочатку місце накладання обгортають м’яким матеріалом (тканиною, ватою тощо). Потім джгут розтягують і туго перетягують ним попередньо обгорнуту ділянку кінцівки доти, поки не припиниться кровотеча.

5.5. За відсутності гумової трубки або стрічки, що розтягується, для джгута застосовують інші матеріали (мотузку, ремінь, рушник тощо). У цьому випадку такий джгут зав’язують вузлом на зовнішньому боці кінцівки і використовують як закрутку. У вузол просувають важіль (паличку, металевий стержень), яким закручують закрутку до припинення кровотечі. Через 1 годину після накладання джгута його попускають на 5−10 хв, щоб не виникла небезпека омертвіння знекровленої кінцівки.

5.6. У разі поранення великих судин шиї і верхньої частини грудної клітки джгут не накладається. Кровотеча зупиняється при натисканні пальцем на уражену судину в самому місці поранення.

 

6. Домедична допомога у разі переломів, вивихів, розтягнення зв’язок суглобів, ударів

6.1. У разі переломів, вивихів необхідно надати потерпілому зручне положення, яке виключає рухи пошкодженої частини тіла. Це досягається шляхом накладання шини, а за її відсутності можна використати палиці, дошки, фанеру тощо. Шина повинна бути накладена так, щоб були надійно іммобілізовані два сусідні з місцем ушкодження суглоби (вище і нижче), а якщо перелом плеча чи стегна, – то три суглоби. Накладають шину поверх одягу або кладуть під неї що-небудь м’яке – вату, шарф, рушник. Шина повинна бути накладена так, щоб центр її знаходився на рівні перелому, а кінці накладалися на сусідні суглоби по обидва боки перелому. Фіксація відкритого перелому вимагає дотримання додаткових умов. З метою попередження забруднення рани, необхідно змастити поверхню шкіри навколо рани розчином йоду, попередньо зупинивши кровотечу, і накласти стерильну пов’язку.

6.2. Особливо небезпечні травми хребта. У таких випадках необхідно обережно, не піднімаючи потерпілого, підсунути під його спину дошку, щит, двері тощо.

6.3. У разі перелому ребер необхідно міцно забинтувати груди або стягнути їх рушником під час видиху. За ушкодження тазу необхідно обережно стягнути його широким рушником, покласти на тверді ноші, а під зігнуті й розведені колінні суглоби підкласти валик.

6.4. У разі переломів і вивихів ключиці у підм’язову западину кладуть вату або інший матеріал, згинають руку в лікті під прямим кутом і прибинтовують її до тулуба. Рука нижче ліктя повинна перебувати у косинці, яку підв’язують до шиї.

6.5. У разі переломів і вивихів кисті та пальців рук роблять таким чином: кисть руки з вкладеним у долоню жмутом вати, бинти (пальці зігнуті) прикладають до шини, яка повинна починатися біля середини передпліччя і закінчуватися біля кінців пальців, і перебинтовуватися.

6.6. У разі розтягнення зв’язок суглобів – підняти хвору кінцівку догори, накласти холодний компрес чи тісну пов’язку, створити спокій до прибуття лікаря.

6.7. У разі ударів – забезпечити потерпілому повний спокій, накласти на місце удару холодний компрес. У разі ударів із синцями не слід класти примочки, місце удару змастити розчином  йоду і накласти пов’язку.

 

7. Домедична допомога у разі опіків, теплових ударів

7.1. Під час надання домедичної допомоги у разі опіків, теплових ударів слід швидко припинити дію високої температури. Це має особливо велике значення у разі займання одягу і за опіків рідиною через одяг. У першому випадку необхідно загасити полум’я, негайно накинути на людину, що горить, будь-яку цупку тканину, щільно притиснути її до тіла. Знімають тліючий одяг або обливають його водою.

7.2. У разі промокання одягу гарячою водою, його також необхідно облити холодною водою або зірвати. Швидке занурення обпеченого обличчя у холодну воду зменшує біль і тяжкість опіку.

7.3. Місце опіків кислотами ретельно промивають струменем води протягом 10−15 хв. Обпечене місце промити 5%-им розчином перманганату калію, або 10% -им розчином питної соди (одна чайна ложка на склянку води). На місце опіку накладають бинт. Місце опіку їдкими лугами (каустичною содою, негашеним вапном) промивають проточною водою протягом 10−15 хв, потім слабким розчином оцтової кислоти. Місце опіків накривають марлею.

7.4. Опіки бувають трьох ступенів. У разі опіків першого ступеня з’являється почервоніння, припухлість шкіри. Уражені місця обробляють спиртом, прикладають примочки з розчину перманганату калію і забинтовують. У разі більш тяжких опіків (II і III ступенів) обпечені місця спочатку звільняють від одягу, накривають стерильним матеріалом, зверху накладають шар вати і забинтовують. Після перев’язування потерпілого направляють у лікувальний заклад. У разі опіків не слід розрізати пухирі, видаляти смолисті речовини, що прилипли до обпеченого місця, віддирати шматки одягу, які прилипли до рани.

7.5. У разі опіків очей електричною дугою роблять холодні примочки з розчину борної кислоти, потім потерпілого направляють у медичний заклад.

7.6. За появи різних ознак теплового або сонячного удару потерпілого негайно виводять на свіже повітря або в тінь, потім його кладуть, розстібають одяг, що стискує, на голову і на серце кладуть холодні компреси, дають пити у великій кількості холодну воду, у тяжких випадках потерпілого обливають холодною водою.

7.7. У разі припинення дихання або його утруднення до прибуття лікаря потерпілому проводять штучне дихання.

 

8. Домедична допомога у разі обмороження, переохолодження

8.1. Обмороження виникає при місцевій дії холоду на тіло. Холод, діючи на судини, спричиняє їх звуження, внаслідок цього відбувається недостатнє кровопостачання певної ділянки тіла, що проявляється у побліднінні шкіри. Якщо вчасно не буде надано першу допомогу, то це може спричинити до відмирання тканини.

8.2. Розрізняють три ступені обмороження:

І – побіління і втрати чутливості;

II – почервоніння і поява «пухирів»;

III – омертвіння тканини, які набувають буро-червоного кольору.

8.3. У разі обмороження І ступеня слід розтерти обморожені місця тіла сухою теплою тканиною до почервоніння. У разі обмороження II і III ступенів – накласти стерильні сухі пов’язки і забезпечити негайну доставку потерпілого у лікарню.

8.4. За легкого ступеня переохолодження тіло розігрівають розтиранням, дають випити кілька склянок теплої рідини. За середнього і тяжкого ступенів – тіло енергійно розтирають вовняною тканиною до почервоніння шкіри, дають багато пити.

 

9. Домедична допомога у разі отруєння

9.1. Причиною отруєння є проникнення в організм людини різних токсичних речовин. Захворювання починається через 2−3 години, інколи через 20−26 годин.

9.2. Причиною отруєнь оксидом вуглецю (II) є вдихання чадного газу, продуктів горіння, диму. Потерпілому необхідно забезпечити приплив свіжого повітря. Якщо є можливість, – дати подихати киснем. Звільнити його від одягу, який утруднює дихання, дати понюхати нашатирний спирт. На голову і груди потерпілого покласти холодний компрес. У разі припинення дихання необхідно робити штучне дихання.

9.3. У разі отруєння кислотою, якщо немає симптомів, що свідчать про прорив стравоходу або шлунка, потерпілого слід напоїти розчином питної соди, водою. За отруєння лугом потерпілого поять оцтовою водою, лимонним соком. За наявності підозри на прорив (нестерпний біль за грудною кліткою або в ділянці) потерпілому не слід нічого давати пити, а негайно транспортувати у лікувальний заклад.

9.4. У разі харчового отруєння потерпілому кілька разів промивають шлунок (примушують випити 1,5–2 л води, а потім викликають блювання подразненням кореня язика) до появи чистих промивних вод. Можна дати 8−10 таблеток активованого вугілля. Потім дають багато чаю, але не їжу. Якщо після отруєння пройшло 1−2 год, і отрута надходить вже із шлунку до кишечника, то викликати блювання даремно. У такому випадку необхідно дати потерпілому проносне (2 столові ложки солі на 1 склянку води). Для зменшення всмоктування отрути слизовою оболонкою шлунково-кишкового тракту потерпілому можна дати розведені крохмаль або молоко.

9.5. Щоб запобігти зупинці дихання і кровообігу, необхідне постійне спостереження за потерпілим.

 

10. Домедична допомога у разі утоплення

10.1. В легких випадках утоплення, коли в дихальні шляхи потрапила незначна кількість рідини, достатньо заспокоїти і зігріти потерпілого.

10.2. В тяжких випадках, коли потерпілого витягують з води непритомним, необхідно негайно почати проведення реанімаційних заходів.

Перш за все треба звільнити дихальні шляхи від води. Для цього тулуб потерпілого нахиляють головою вниз, а пальцями перевіряють, чи немає в роті і глотці сторонніх предметів. Якщо дихання відсутнє, то відразу проводять штучне дихання. Якщо також відсутній пульс, одночасно роблять непрямий масаж серця. Треба бути готовим до виникнення блювання, тому що в шлунок потрапляє велика кількість води. При блюванні голову потерпілого повертають набік, потім очищають ротову порожнину марлею чи тканиною і продовжують реанімаційні заходи.

 

11. Транспортування потерпілих

11.1. У разі тяжких поранень і раптових захворювань необхідна термінова доставка потерпілого в лікувальний заклад. Якщо це неможливо здійснити службою швидкої медичної допомоги, треба транспортувати потерпілого власними силами. Транспортування повинно бути швидким і безпечним для травмованого. При цьому можна використовувати носилки або підручні предмети. Найбільш швидким і зручним є перевезення потерпілого транспортними засобами, але йому треба надати правильне положення.

11.2. Положення потерпілого при транспортуванні залежить від виду травми. Сидячи доставляють потерпілих із порівняно легкими пораненнями обличчя і рук. В лежачому положенні на спині транспортують поранених, що мають травми голови, хребта чи кінцівок, але не втратили свідомості.

11.3. У разі пошкодження таза і відкритих поранень черевної порожнини рекомендується положення на спині із зігнутими в колінах ногами. Напівсидяче положення з витягнутими ногами надають у разі поранення шиї і значних поранень рук. Напівсидяче положення, але із зігнутими в колінах ногами, треба надати у разі закритих травм чи захворювання органів черевної порожнини і поранень грудної клітки. За значної втраті крови і тяжкому стані пораненого необхідне положення на спині з піднятими до гори ногами і руками, але опущеною головою.

11.4. Якщо поранений знепритомнів, його транспортують лежачи на боці, але за травм хребта треба надати йому положення лежачи на животі з поверненою набік головою.

 

 

12. Травми грудної клітини

12.1. Глибокі поранення грудної клітини, що проникають в грудну порожнину, небезпечні, передусім, порушенням дихання. Якщо повітря заходить крізь рану в плевральну порожнину, легеня здавлюється і виключається з акту дихання. Це явище має назву «відкритий пневмоторакс». При відкритому пневмотораксі рана «дихає» − повітря з шумом входить та виходить крізь рану, чутно присмоктування повітря при вдиху, а під час видиху чи кашлі з’являються пухирці крові. Домедична допомога полягає в накладенні на рану герметичної пов’язки. Спочатку треба накласти на рану лист поліетилену чи прогумованої тканини, потім − марлеву пов’язку, яка клеїться до тіла лейкопластиром. Далі грудна клітка міцно бинтується. Потерпілому надають напівсидяче положення і забезпечують спокій.

12.2. Закрита травма грудей часто супроводжується переломами ребер і грудини. При цьому виникає біль в місці перелому, що посилюється під час кашлю і глибоких вдихів. Ускладнення подібних переломів − поранення легенів та інших органів грудної порожнини гострими відламками кісток. Потерпілому надають напівсидяче положення із зігнутими в колінах ногами, забезпечують повний спокій і прикладають холод до місця пошкодження. Для зменшення болю грудну клітку треба декілька разів стягнути рушниками чи широким бинтом. Дають випити 1−2 таблетки анальгіну чи інших знеболюючих.

 

13. Травми голови

13.1. Черепно-мозкові травми виникають у разі падіння з висоти, ударів твердими предметами, за транспортних катастроф. Струс головного мозку зустрічається найчастіше. Його ознаки − хоча б короткочасна втрата свідомості, нудота чи блювання, слабкість. Потерпілий не пам’ятає подій перед травмою та моменту травми, він скаржиться на запаморочення, шум у вухах, сонливість, можливе порушення зору. Удар головного мозку − більш тяжка травма, за якої, крім струсу, виникає пошкодження окремої ділянки мозку. Всі симптоми струсу виражені сильно, до них додаються інші порушення − чутливості, руху в кінцівках, ковтання тощо. Найсерйознішим ускладненням травми черепа є здавлювання мозку. При ньому після відновлення свідомості знов настає погіршення стану через крововилив у мозок.

13.2. Домедична допомога включає охолодження голови шляхом прикладання мішечка з льодом. Потерпілий повинен знаходитись у максимально спокійному та зручному положенні на спині з дещо піднятою головою та верхньою частиною тулуба. Якщо потерпілий у свідомості, йому дають випити дві таблетки дімедролу.

13.3. Якщо він знепритомнів, треба запобігти попаданню блювотних мас в дихальні шляхи − покласти потерпілого набік, підтримуючи потерпілому голову. Госпіталізувати необхідно навіть за умови покращення його стану.

 

14. Травми хребта

14.1. Травми хребта виникають у разі падіння з висоти, насильних поворотів тулуба чи шиї, ударів у ділянку хребта, обвалів землі та породи в шахтах та на будівництві, падіння на землю при ожеледиці. Підозра на перелом хребта виникає при різкому болю в якомусь його відділі.

14.2. Головна небезпека такої травми − пошкодження спинного мозку, що загрожує довічною інвалідністю. Симптоми такого пошкодження − неможливість піднятися і розправитися. Ці симптоми можуть виникнути відразу чи розвиваються поступово. Можливий шок.

14.3. Головною особливістю першої допомоги при травмах хребта є максимально обережне переміщення і транспортування потерпілого. Краще це робити на твердому щиті при положенні на спині з невеликим тканинним валиком під попереком. Якщо він втратив свідомість, йому надають положення лежачи на животі з поверненою набік головою.

14.4. Під час перекладання потерпілого не можна допускати прогинання чи поворотів його тіла, тому таку операцію повинні виконувати 3−4 чоловіки.

14.5. Можна переносити потерпілого на звичайних носилках, обладнаних твердою підкладкою. При травмах шийного відділу хребта голову треба покласти на валик, зроблений з одягу. При цьому голову не можна нахиляти чи закидати. Треба бути готовим до виконання штучного дихання у разі його зупинки. У випадку блювання голову потерпілого обережно повертають вбік.

 

15. Травми живота

15.1. Проникаюча травма живота небезпечна пораненням органів черевної порожнини. Відмічається сильний біль, але кровотеча з рани несильна. Інші симптоми залежать від поранення конкретного органу.

15.2. Потерпілому треба забезпечити повний спокій у горизонтальному положенні на спині із зігнутими в колінах ногами. Органи, які випали через рану (наприклад, петля кишки), не можна вправляти назад, їх треба накрити зверху чистою, краще стерильною, марлею.

15.3. Закрита травма живота виникає внаслідок прямої дії сили на органи черевної порожнини. Травми внутрішніх органів при цьому не супроводжуються зовнішньою кровотечею. У разі розриву порожнистого органу (наприклад,  шлунку) відмічається сильний біль у всіх відділах живота. Пізніше виникає помірне підвищення температури і прискорення пульсу, риси обличчя загострюються. М’язи черевної стінки напружуються, часто виникає блювання. При розриві печінки чи селезінки біль виражений не так різко. Виникає сильна внутрішня кровотеча. Відмічається блідість, слабкість, спрага, частий пульс. У разі пошкодження нирки, крім того, спостерігається почервоніння сечі.

15.4. Потерпілому треба забезпечити повний спокій у напівсидячому положенні. Не можна їсти, пити і ковтати ліки, а на живіт треба покласти мішечок з льодом чи холодний компрес.

 

16. Травми та пошкодженнях очей

16.1. Пошкодження очей вживається у такому значенні – це вплив на орган зору різних пошкоджуючих факторів, що може викликати порушення його функції або втрату зору.

16.2. У разі потрапляння в очі дрібних сторонніх тіл, наприклад бруду, піску, дерев’яних, металевих стружок, постраждалий може відчувати сильний біль і не в змозі відкрити очі в такому випадку:

−         попросити постраждалого покліпати;

−         обережно промити око теплою проточною водою;

−         прикрити око чистою, стерильною серветкою, яку закріпити лейкопластиром.

16.3. У разі пошкодження очей та наявності стороннього предмета:

−         не видаляти сторонній предмет;

−         накласти чисту стерильну серветку на око навколо предмета, закріпити лейкопластиром, слід накладати пов’язку одночасно на два ока.

16.4. За потрапляння в очі хімічних розчинів промивати очі теплою проточною водою до приїзду бригади швидкої медичної допомоги.

16.5. Якщо з очного яблука відбувається витік рідини, не промивати та не накладати пов’язки, не тиснути на очі з метою зупинки кровотечі, а надати постраждалому зручного положення.

16.6. Забезпечити нагляд за постраждалим до приїзду бригади швидкої медичної допомоги.