Відпустка без збереження: нюанси оформлення у військовий час

Працівник може в заяві не зазначати країну та роботодавця, достатньо послатися на ч. 3 ст. 12 Закону № 2136 і просити відпустку за згодою сторін, але бажано обов’язково визначити дату закінчення відпустки і при кожному продовженні воєнного стану подавати нову заяву, а не «автоматично» пролонговувати відпустку без кінцевої дати.

Обґрунтування

1. Зміст заяви за ч. 3 ст. 12 Закону № 2136. Відповідно до ч. 3 ст. 12 Закону № 2136 відпустка без збереження зарплати на період воєнного стану надається на прохання працівника за згодою роботодавця без обмеження строку, встановленого ст. 26 Закону про відпустки. Норми не вимагають зазначати у заяві місце перебування чи назву іноземного роботодавця. Практика оформлення такої відпустки полягає у вказанні виду відпустки, посилання на ч. 3 ст. 12 Закону № 2136, тривалості, дати початку і закінчення.

2. Чи треба вказувати, куди направляється працівник. Жодна норма Закону № 2136 або Закону про відпустки не зобов’язує працівника у заяві за ч. 3 ст. 12 розкривати, що він виїжджає за кордон чи уклав контракт з іноземною компанією. Такі деталі можуть бути чутливими для працівника і роботодавець вправі погодитися із загальною формулою «у зв’язку з воєнним станом» без розкриття конкретної країни чи посади.

3. Вказання/невказання кінцевої дати відпустки. Закон № 2136 дозволяє надавати відпустку без обмеження строку в межах воєнного стану, але не скасовує вимоги чітко визначати період відпустки у кадрових документах. У роз’ясненнях підкреслюється, що відпустку за ч. 3 ст. 12 Закону № 2136 слід оформлювати з конкретною датою закінчення в межах кожного продовження воєнного стану, оскільки роботодавець не може відкликати працівника з неоплачуваної відпустки і «прив’язка» лише до фрази «до завершення воєнного стану» створює ризики некерованої відсутності працівника.

4. «Пролонгація» при продовженні воєнного стану. Надавати цю відпустку можна неодноразово, але у межах кожного продовження воєнного стану працівник має подати нову заяву, а роботодавець – видати новий наказ із визначенням періоду відпустки, знову посилаючись на ч. 3 ст. 12 Закону № 2136. Оформлення однієї заяви й наказу «до скасування воєнного стану» та автоматичне продовження без нових заяв вважається небезпечним і неправомірним саме тому, що підставою для надання/продовження відпустки є кожна окрема заява працівника, а не «старі» документи.

Найбезпечніший варіант: у заяві – тільки посилання на ч. 3 ст. 12 Закону № 2136, конкретні дати початку і закінчення відпустки в межах поточного продовження воєнного стану, без обов’язкового розкриття, що працівник їде інструктором за кордон.

Можу пошукати матеріали на цю тему — цікаво?