Регулювання надбавок за роз'їзний характер праці у положенні

Можна встановити надбавку стандартно для всіх працівників певних посад у положенні про оплату праці.

Роз’їзний характер праці (коли працівник виконує роботу поза межами постійного місця роботи, наприклад, виїзди на об’єкти) може бути встановлений локальним актом — положенням про оплату праці, якщо немає колективного договору (роз’ясненням Мінпраці лист від 13.09.2006 № 905/13/84-06 та Мінфіну від 16.02.2017 № 31-08030-16-10/4313).

Законодавство не зобов’язує це обов’язково прописувати в трудовому договорі, але в трудовому договорі можна зробити посилання на відповідне положення. Головне, щоб працівник був ознайомлений з умовами і підписав повідомлення про ознайомлення.

В положенні про оплату праці можна встановити фіксовану надбавку 10% від окладу усім працівникам певних посад:

це значно спрощує облік;

немає потреби кожен раз деталізувати виїзд (машину, кількість виїздів, час), якщо це є внутрішньою організаційною нормою, затвердженою керівником;

така надбавка відображається у положенні про оплату праці і нараховується стандартно.

Деталі виїздів (машина, кількість разів на місяць, конкретні дати) зазвичай не обов’язкові для визначення надбавки, якщо:

надбавка є фіксованою за роз’їзний характер роботи, а не за фактичні конкретні виїзди;

внутрішні правила роботи дозволяють керівнику організовувати виїзди без попереднього погодження кожного разу.

Проте у трудовому розпорядженні або посадових інструкціях можна зробити загальні уточнення, наприклад: «Працівник виконує роботу на об’єктах підприємства поза постійним місцем роботи». Це дає підставу застосовувати надбавку і водночас не вимагає щоденної деталізації.

Раді допомогти, звертайтесь ще!