Невизначеність правил дистанційної роботи: які накази застосовувати

Можливі обидва варіанти.

Відповідно до ч. 5 ст. 60-2 КЗпП (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08/conv#n1571) при дистанційній роботі працівник розподіляє робочий час на власний розсуд, на нього не поширюються правила внутрішнього трудового розпорядку, якщо інше не визначено трудовим договором.

Тобто якщо у трудовому договорі (не обов'язково письмовому – його під час воєнного стану можна не укладати, за відсутності письмового договору замість нього використовується наказ) немає вказівки на те, що на працівника поширюються ПВТР, то вони на нього не поширюватимуться «за замовчуванням» – відповідно до зазначеної ст. 60-2 КЗпП. Проте оскільки законодавство надає можливість при укладенні трудового договору визначити, що ПВТР поширюються і на дистанційного працівника, то таку умову можна прописати у письмовому договорі та/або наказі про прийняття на дистанційну роботу й тоді ПВТР на працівника поширюватимуться.

Тож Вам немає потреби перероблювати попередні накази (вони цілком правомірні), а надалі, при прийнятті нових працівників на дистанційну роботу, прописуйте у них умови, які оптимальні для Вашого підприємства. Приміром, якщо робота дистанційного працівника прив'язана до робочого часу (наприклад, оператори, диспетчери, консультанти – всі, робота яких має здійснюватися саме у робочий час, а поза ним вона просто не потрібна), то вказуйте у наказах, що на працівника поширюються ПВТР. Якщо ж для Вас немає значення, в який час доби працівник виконуватиме роботу, а потрібен лише її результат (приміром, юристи, бухгалтера, архітектори тощо), тоді зазначати про поширення на них ПВТР не треба. На практиці там, де є можливість, краще не прив'язувати дистанційного працівника до ПВТР – коли роботу необхідно виконати у певний термін, він буде працювати і вночі, якщо знадобиться, натомість як у разі прив'язки до ПВТР у нього буде виправдання, чому він не встиг («настало 18:00 і я більше не працюю»).

Раді допомогти, звертайтесь ще!