Особливості надання неоплачуваної відпустки у 2024 році

Порядок надання відпусток без збереження заробітної плати під час дії воєнного стану визначається:     

1. Законом України від 15 березня 2022 року №2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі – Закон №2136);
2. Законом України від 15 листопада 1996 року №504/96-ВР «Про відпустки» (далі – Закон №504);
3. Кодексом законів про працю України.

За одними такими підставами (п. 4 ст. 12 Закону №2136, ст. 25 Закону №504) відпустки без збереження заробітної плати надаються в обов’язковому порядку, за сімейними обставинами та з інших причин працівникам може надаватися відпустка без збереження заробітної за угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом (ст. 26 Закону №504). 

Розглянемо підстави та особливості надання відпусток без збереження заробітної плати більш детально.

Відпустка тривалістю 90 календарних днів, надається в обов’язковому порядку (п. 4 ст. 12 Закону №2136)

У період дії воєнного стану роботодавець за заявою працівника, який виїхав за межі території України або набув статусу внутрішньо переміщеної особи, в обов’язковому порядку надає йому відпустку без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у заяві, але не більше 90 календарних днів, без зарахування часу перебування у відпустці до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, передбаченого п. 4 ч. 1 ст. 9 Закону №504.

Відпустка за цією підставою надається один раз за ввесь період дії воєнного стану.

Тобто якщо працівник один раз скористався своїм правом на таку відпустку, то права на таку відпустку до кінця дії воєнного стану він вже не має.

Законодавством не встановлено жодних обмежень щодо використання зазначеної відпустки частинами, тобто працівник може взяти відразу всі 90 календарних днів відпустки, або використати відпустку частинами упродовж дії воєнного стану.

Відпустки з підстав передбачених, ст. 25 Закону №504

Статтею 25 Закону №504 встановлено випадки, коли відпустка без збереження заробітної плати за бажанням працівника надається в обов’язковому порядку.

Окремо звертаємо увагу, що відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону №2136 у період дії воєнного стану роботодавець може відмовити працівнику у наданні будь-якого виду відпусток (крім відпустки у зв’язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку), якщо такий працівник залучений до виконання робіт на об’єктах критичної інфраструктури.

Відпустка без збереження заробітної плати за згодою сторін (ст. 26 Закону №504)

Згідно ст. 26 Закону №504 за сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не більше 30 календарних днів на рік.

На час загрози поширення епідемії, пандемії, необхідності самоізоляції працівника у випадках, встановлених законодавством, та/або у разі виникнення загрози збройної агресії проти України, надзвичайної ситуації техногенного, природного чи іншого характеру роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, визначеного ч. 1 ст. 26 Закону №504.

Час перебування у відпустках, зазначених у ч. 1 і 3 ст. 26 Закону №504 не зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, передбаченого п. 4 ч. 1 ст. 9 цього Закону.

Таким чином на період дії воєнного стану за сімейними обставинами та з інших причин працівнику може бути надана відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між сторонами трудового договору (працівником і роботодавцем).

Джерело: Держпраці