Заголовок тимчасово відсутній

Рішення має приймати роботодавець. Відповідно до ч. 4 ст. 12 Закону «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (zakon.rada.gov.ua/laws/show/2136-20 у період дії воєнного стану роботодавець за заявою працівника, який виїхав за межі території України або набув статусу внутрішньо переміщеної особи, в обов'язковому порядку надає йому відпустку без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у заяві, але не більше 90 календарних днів, без зарахування часу перебування у відпустці до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку. Тобто чинним законодавством не передбачено право роботодавця відмовити такому працівникові у наданні цієї відпустки. Водночас, виходячи з умов її надання, вбачається, що працівник має підтвердити той факт, що він «виїхав за межі території України» або «набув статусу внутрішньо переміщеної особи». Спосіб підтвердження факту виїзду за межі України не визначений законом, відтак рішення щодо надання відпустки у цьому випадку прийматиметься роботодавцем на підставі наданих працівником доказів, які в достатній мірі підтверджують цей факт (саме така позиція викладена в офіційному коментарі Мінекономіки до Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (www.me.gov.ua/Documents/Detail. Тож остаточне рішення залишається за роботодавцем. Утім, не варто було б відмовляти працівникові у такій відпустці, оскільки якщо він все одно не працюватиме певний період, то її оформити для роботодавця набагато вигідніше, аніж «звичайну» відпустку без збереження заробітної плати за згодою сторін відповідно до ст. 26 Закону «Про відпустки» (zakon.rada.gov.ua/laws/show/504/96-вр – адже перебування у такій відпустці не зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, у той час як період перебування у «звичайній» відпустці без збереження заробітної плати – зараховується.

Раді допомогти, звертайтесь ще