Звільнення без попередження за 2 тижні можливо, тільки якщо бажання працівника зумовлене неможливістю продовжувати роботу (ч. 1 ст. 38 КЗпП), тобто у працівника є поважні причини для звільнення, наприклад:

переїзд на нове місце проживання;
переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість;
вступ до закладу освіти;
неможливість проживання у цій місцевості, підтверджена медичним висновком;
вагітність;
догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю;
догляд за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи;
вихід на пенсію;
прийняття на роботу за конкурсом;
інші поважні причини.
Зверніть увагу! Вищезазначений перелік не є вичерпним, у ч. 1 ст. 38 КЗпП також вказано «інші поважні причини».
Важливо! У зв’язку з веденням бойових дій у районах, в яких розташоване підприємство, установа, організація, та існування загрози для життя і здоров’я працівника, він може розірвати трудовий договір за власною ініціативою у строк, зазначений у його заяві (крім випадків примусового залучення до суспільно корисних робіт в умовах воєнного стану, залучення до виконання робіт на об’єктах критичної інфраструктури) (ч. 1 ст. 4 Закону України від 15.03.2022 № 2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану»).

Про наявність поважних причин працівник має попередити роботодавця, вказавши на них у заяві на звільнення, а також додавши до заяви відповідні документи. А роботодавець має розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник (строк теж потрібно зазначити в заяві на звільнення).

Звільнення за угодою сторін здійснюється на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП. У законодавстві не прописано ані порядок оформлення, ані строки такого звільнення.

Отже, при звільненні за цією підставою слід виходити із бажання сторін трудового договору та досягнення ними угоди щодо умов звільнення

Законодавство не передбачає обов’язкового оформлення письмового документа, що ініціює звільнення (заяви працівника або повідомлення роботодавця), тому ініціатива щодо звільнення фактично може бути висловлена працівником або роботодавцем іншій стороні усно. Проте, звісно, краще і безпечніше зафіксувати усі домовленості про звільнення за угодою сторін письмово – у заяві працівника та/або угоді між працівником та роботодавцем.

У наказі (розпорядженні) про звільнення за згодою сторін, зокрема, зазначаються:

підстава звільнення за угодою сторін з посиланням на п. 1 ст. 36 КЗпП;
дата звільнення, про яку домовлялися сторони.

Працівник фіксує свою згоду шляхом проставляння свого підпису під час ознайомлення з наказом.

Раді допомогти, звертайтесь ще!