Згідно з ч. 2 ст. 21 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП) працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін.
Це дозволяє працівникам, крім основного трудового договору, додатково укладати трудові договори (угоди) за сумісництвом.
Згідно із вимогами ст. 102-1 КЗпП та ст. 19 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 №108/95-ВР сумісництвом вважається виконання працівником, крім основної, іншої оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому самому або іншому підприємстві, в установі, організації або у роботодавця – фізичної особи.
Працівники, які працюють за сумісництвом, одержують заробітну плату за фактично виконану роботу.
Особа не може виконувати свої трудові обов’язки одночасно (в одні й ті ж години) за основним місцем роботи й місцем роботи за сумісництвом.
Джерело: ГУ ДПС у Дніпропетровській області
Від редакції. Зауважимо, якщо за основним місцем роботи працівник перебуває у неоплачуваній відпустці або з ним призупинено дію трудового договору, то в такому випадку працювати за сумісництвом можна і в такі самі години, які встановлені за графіком роботи на основному місці роботи