Працівник може не попереджати роботодавця за два тижні про звільнення й звільнитися з поважної причини у строк, який він визначить.
Перелік поважних причин встановлюють частина перша статті 38 КЗпП і стаття 4 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 № 2136-IX.
Алгоритм звільнення за власним бажанням із поважної причини той самий, що й для стандартного звільнення. Є деякі відмінності в заяві та наказі.
У заяві про звільнення за власним бажанням із поважної причини працівник обов’язково вказує поважну причину й дату, коли він бажає звільнитися. До заяви додає документ, що підтверджує поважну причину звільнення. Законодавство не врегульовує цього питання але наприклад, для звільнення з причини переїзду можна надати, наприклад квиток на поїзд чи інший транспортний засіб, копію договору оренди квартири та ін.
Роботодавець має право відмовити працівнику у звільненні, якщо той хоче звільнитися за власним бажанням раніше, ніж через два тижні, але жодним документом не підтвердить поважність причини.
У наказі про звільнення за власним бажанням із поважної причини також обов’язково зазначте поважну причину для звільнення.

Отже, у випадках, коли працівник звільняється через неможливість продовжувати роботу, у наказі про звільнення і трудовій книжці вказують поважні причини звільнення. Наприклад, у зв’язку з:

переїздом на нове місце проживання;
переведенням подружжя на роботу в іншу місцевість;
вступом до навчального закладу;
неможливістю проживання у даній місцевості, підтвердженою медичним висновком;
вагітністю;
необхідністю догляду за дитиною до досягнення нею 14-річного віку;
необхідністю догляду за дитиною з інвалідністю;
необхідністю догляду за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку;
виходом на пенсію за віком (по інвалідності, за вислугу років, на пільгових умовах);
прийняттям на роботу за конкурсом тощо.