Консультація щодо роботи та оплати працівників у відрядженні

Працівникам можна встановити роз’їзний характер роботи внутрішніми документами з можливістю доплат, а також за потреби окремо направляти їх у відрядження з виплатою добових; перехід на роз’їзний характер оформлюйте зміною умов трудового договору та локальних актів.

Обґрунтування

1. Як оформити роз’їзний характер роботи та оплату праці. Закон не дає визначення роз’їзного характеру, роботодавець сам вирішує, кого і на яких умовах вважати такими працівниками та встановлювати надбавки, що випливає з підходу Мінпраці у листі від 17.11.2006 № 307/13/133-06 (лист Мінпраці № 307/13/133-06). Рекомендується закріпити:

   • у колективному договорі або Положенні про оплату праці — ознаки роз’їзного характеру, перелік посад, розмір і порядок надбавки;
   • у посадових інструкціях і трудових договорах — зазначити, що робота постійно ведеться в дорозі або має роз’їзний (пересувний) характер.
     Надбавки за роз’їзний характер роботодавець встановлює самостійно, орієнтуючись на постанову КМУ від 31.03.1999 № 490, але їх запровадження не є обов’язковим, якщо цього не передбачено вашими локальними актами.

2. Перехід працівника на роз’їзний характер роботи (дії кадрів). Це зміна істотних умов праці, тому оформлюйте поетапно:

   1. Підготувати проєкт змін до колективного договору / Положення про оплату праці, де визначити роз’їзний характер роботи і надбавку.
   2. Змінити посадову інструкцію (або підготувати нову редакцію) із зазначенням постійної роботи в дорозі.
   3. Попередити працівника у порядку, який застосовуєте для зміни істотних умов (на практиці — письмово) і отримати його згоду.
   4. Оформити наказ про зміну умов праці (у наказі вказати, що з певної дати робота має роз’їзний характер і, за наявності, установити надбавку).
   5. Укласти додаткову угоду до трудового договору щодо роз’їзного характеру та умов оплати.
      Усі ці дії опираються на загальні правила про умови оплати праці, які мають встановлюватися колективним договором чи іншим локальним актом за ч. 2 ст. 97 КЗпП.

3. Чи можна відряджати працівника з роз’їзним характером роботи і платити добові. Службове відрядження — це поїздка працівника за розпорядженням керівника на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи (п. 1 розд. І Інструкції № 59). Службові поїздки працівників з роз’їзним характером роботи не вважаються відрядженнями, якщо інше не передбачено колдоговором чи трудовим договором (п. 2 Інструкції № 59). Це означає:

   • щоденні поїздки в межах звичайного маршруту розглядайте як роз’їзний характер без оформлення відряджень і без добових;
   • роботодавець може передбачити у колдоговорі/Положенні про відрядження, що працівників з роз’їзним характером у певних випадках (наприклад, рейси за кордон або тривалі поїздки без повернення) направляють у відрядження;
   • у такому разі видається звичайний наказ про відрядження, і працівнику надаються гарантії за ст. 121 КЗпП — збереження місця роботи, оплата праці не нижче середнього заробітку, добові, компенсація проїзду та проживання.

4. Поєднання роз’їзного характеру роботи та відряджень для одного працівника. Робота з роз’їзним характером не є відрядженням (п. 2 розд. І Інструкції № 59), однак це не забороняє періодично направляти таких працівників у відрядження за окремими наказами. У внутрішніх документах доцільно прямо прописати:

   • коли поїздка вважається роз’їзною роботою (без добових, з надбавкою за роз’їзний характер);
   • коли аналогічний працівник вважається відрядженим і отримує добові та інші гарантії за ст. 121 КЗпП.

Дотримання чітко прописаних у ваших локальних актах правил розмежування роз’їзної роботи та відряджень мінімізує спори з працівниками і контролюючими органами.

Можу пошукати матеріали на цю тему — цікаво?