Дистанційна робота – це форма організації праці, за якої робота виконується працівником поза робочими приміщеннями чи територією власника, в будь-якому місці за вибором працівника та з використанням інформаційно-комунікаційних технологій (ст. 60-2 КЗпП).
Іноді для виконання службових доручень за розпорядженням директора підприємства виникає потреба у відрядженні таких співробітників з місця їх дистанційної роботи до іншого населеного пункту, як в межах так і поза межами постійної дислокації працівника.
За словами податківців, якщо місце дистанційної роботи фізичної особи-працівника обумовлено трудовим договором (контрактом) та дохід у вигляді відшкодування вартості витрат на відрядження (добові, витрати на проїзд до місця відрядження і назад, так і за місцем відрядження (у тому числі і на орендованому транспорті)), та витрати на проживання у відряджені, пов’язаний із відрядженням вказаного працівника згідно із наказом про відрядження, то таке відшкодування не є об'єктом оподаткування ПДФО. За умови дотримання усіх вимог п. 170.9 ПКУ.
Якщо ж дистанційне місце роботи не передбачено умовами трудового договору (контракту), укладеного юридичною особою (роботодавцем) з фізичною особою (працівником), то дохід у вигляді відшкодування вказаних витрат включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку як додаткове благо та оподатковується ПДФО на загальних підставах.
Джерело: ІПК від 01.05.2024 №2508/ІПК/99-00-24-03-03 ІПК