Вимога доплати за виконання обов'язків під час відпустки працівника

Виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника без доплати, якщо це прямо передбачено колдоговором і наказом, є порушенням трудових прав і мінімальних державних гарантій в оплаті праці; відсутність «статті витрат» не звільняє роботодавця від обов’язку оплатити додаткову роботу.

Обґрунтування

Нормою закону встановлено обов’язкову доплату за виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника. Працівникам, які поряд зі своєю основною роботою виконують обов’язки тимчасово відсутнього працівника без звільнення від своєї основної роботи, провадиться доплата за виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника Кодекс законів про працю України.

Розміри доплат визначаються в колективному договорі або локальному акті роботодавця. Закон прямо покладає на підприємство обов’язок встановити умови і розміри доплат у колдоговорі чи іншому акті про оплату праці, і роботодавець не може односторонньо ухилятися від цих виплат, посилаючись на внутрішній розподіл кошторису Кодекс законів про працю України.

Вимагати додаткову роботу без оплати і без згоди працівника заборонено. Роботодавець не має права вимагати від працівника виконання роботи, не обумовленої трудовим договором, а виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника належить до додаткової роботи, що допускається лише за згодою працівника і з відповідною доплатою Кодекс законів про працю України.

Для бюджетних установ діє граничний, а не «заборонний» ліміт 50 %. Для працівників бюджетної сфери Кабмін установив, що за виконання обов’язків тимчасово відсутніх працівників може встановлюватися доплата у розмірі до 50 % посадового окладу, тобто оплата передбачена, а 50 % — це верхня межа, а не підстава не платити взагалі 30.08.2002 р.

Невиплата доплати за фактично виконану додаткову роботу є порушенням мінімальних державних гарантій в оплаті праці. До таких порушень належать, зокрема, ненарахування та невиплата доплати працівникам при суміщенні професій і виконанні обов’язків тимчасово відсутнього працівника відповідно до колективного договору, що тягне фінансову відповідальність за недотримання мінімальних держгарантій в оплаті праці ст. 265 КЗпП.

Висновок. Якщо у вашому колективному договорі прямо передбачено обов’язкову доплату за виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника, а в наказах покладено такі обов’язки без увільнення від основної роботи, відмова в нарахуванні доплати через «непередбачені видатки» є неправомірною і створює ризик штрафів за недотримання мінімальних гарантій в оплаті праці.

Алгоритм дій

1. Послатися на норми закону і колдоговору. Письмово (службова записка керівнику, головному бухгалтеру) вказати на вимоги ст. 105 КЗпП про обов’язкову доплату та на відповідний пункт колдоговору Кодекс законів про працю України.
2. Наголосити на порушенні мінімальних гарантій. У тій же записці або зверненні зазначити, що невиплата доплати за виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника, передбаченої колдоговором, є порушенням мінімальних державних гарантій в оплаті праці з ризиком штрафу за ст. 265 КЗпП ст. 265 КЗпП.
3. Вимагати приведення кошторису у відповідність до законодавства. Запропонувати керівнику як розпоряднику бюджетних коштів ініціювати коригування кошторису, перерозподіл економії фонду оплати праці або внесення змін до планових показників, щоб забезпечити виконання норм КЗпП та колдоговору.
4. За потреби — оформити письмову відмову. Попросити бухгалтера/керівника надати письмове обґрунтування відмови у виплаті доплати, що надалі може бути використано як доказ порушення у разі звернення до органів контролю чи суду.

Ризики / нюанси

Ризики для установи. Систематична невиплата таких доплат може бути кваліфікована як недотримання мінімальних держгарантій в оплаті праці з накладенням фінансових штрафів, а також виплатою заборгованих сум працівникам за весь період виконання додаткових обов’язків ст. 265 КЗпП.