Розірвання строкового трудового договору з ініціативи працівника

Звільнення за власним бажанням «строкового» працівника

У Держпраці зазначають, що працівник не може просто з власної ініціативи, попередивши роботодавця за 2 тижні, розірвати строковий трудовий договір. Таку можливість розірвання трудового договору передбачено лише для договорів, укладених на невизначений строк згідно зі ст. 38 КЗпП.

Щодо строкового трудового договору, то він може бути достроково розірваний з ініціативи працівника за наявності поважних причин, передбачених ст. 39 КЗпП, а саме:

1. Хвороби або інвалідності працівника, які перешкоджають виконанню роботи за договором.
2. Порушення роботодавцем законодавства про працю, колективного або трудового договору.
3. У випадках, передбачених ч. 1 ст. 38 КЗпП. До них, зокрема, належать:
4. переїзд на нове місце проживання;
5. переведення чоловіка або дружини на роботу до іншої місцевості;
6. вступ до закладу освіти;
7. неможливість проживання в цій місцевості, підтверджена медичним висновком;
8. вагітність;
9. догляд за дитиною до досягнення нею 14-річного віку або дитиною з інвалідністю;
10. догляд за хворим членом сім’ї, відповідно до медичного висновку, або особою з інвалідністю I групи;
11. вихід на пенсію;
12. прийняття на роботу за конкурсом;
13. інші поважні причини.

У переліку поважних причин для розірвання строкового трудового договору згадані також «інші поважні причини». Це свідчить про те, що перелік не є вичерпним і дає змогу роботодавцю самостійно оцінювати, чи достатньо поважні обставини для звільнення працівника, якщо ситуація не відповідає жодному з чітко визначених випадків.

Воєнний стан вніс свої корективи до поважних підстав для розірвання трудового договору з ініціативи працівника.

Так, згідно зі ст. 4 Закону України від 15.03.2022 № 2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у разі ведення бойових дій у районах, де розташовані підприємства, установи чи організації, а також, коли існує загроза життю та здоров’ю працівника, він має право розірвати трудовий договір за власною ініціативою в термін, зазначений у його заяві. Це правило не може бути застосоване, коли працівник залучений до примусових суспільно корисних робіт або до виконання завдань на об’єктах критичної інфраструктури в умовах воєнного стану.

Звільнення працівника за цією підставою відбувається у строк, зазначений у його заяві. А роботодавець у наказі про звільнення має вказати цю поважну причину.

Підсумовуючи, зазначимо, що розірвання строкового трудового договору за бажанням працівника слід оформити так:

1. Працівник подає заяву на звільнення та зазначає поважні причини та бажану дату для звільнення.
2. Роботодавець видає наказ про звільнення, який можна оформити за типовою формою № П-4, затвердженою наказом Держкомстату від 05.12.2008 №489, або у довільній формі із зазначенням усіх необхідних реквізитів, що вказані у типовій формі. Працівник ставить свій підпис під час ознайомлення з наказом.

У день звільнення роботодавець зобов’язаний (ст. 47, 116 КЗпП):

1. видати копію наказу (розпорядження) про звільнення;
2. видати письмове повідомлення про нараховані та виплачені працівнику суми при звільненні;
3. здійснити з працівником повний розрахунок;
4. на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Звільнення «строкового» працівника за угодою сторін

Трудове законодавство не встановлює обмежень щодо звільнення за угодою сторін для працівників, які працюють за строковим трудовим договором.

Стаття 36 КЗпП визначає підстави для припинення трудового договору, але не обмежує їхнє застосування лише до трудових договорів, укладених на невизначений строк. Тому ми вважаємо, що «строковий» працівник може звільнитися за угодою сторін.

У роз’ясненні фахівці Держпраці зазначають, що ініціатива щодо припинення трудових відносин за згодою сторін (п. 1 ст. 36 КЗпП) може бути як працівника, так і роботодавця. Роз’яснення Держпраці не уточнює, в якій формі має висловлюватися ця ініціатива.

Мінсоцполітики у листі від 04.04.2014 № 60/06/186-14 зазначає, що законодавство не вимагає обов’язкового оформлення письмового документа, який би ініціював звільнення (наприклад, заяву працівника або повідомлення роботодавця). Тому ініціатива щодо звільнення може висловлюватися усно як працівником, так і роботодавцем.

Проте задля документального підтвердження волевиявлення та ініціативи щодо звільнення ми все-таки рекомендуємо, щоб працівник написав заяву. Своєю чергою, роботодавець має видати наказ про звільнення за угодою сторін (про вимогу до форми наказу ми згадували вище), в якому зазначити:

1. підставу звільнення за угодою сторін з посиланням на п. 1 ст. 36 КЗпП;
2. дату звільнення.

Працівника слід ознайомити з таким наказом під підпис. Обов’язки роботодавця в день звільнення працівника ми описали вище.

Висновки

1. Під час звільнення «строкового» працівника за власним бажанням застосовують правила, визначені ст. 39 КЗпП. Згідно з нею строковий трудовий договір за бажанням працівника може бути розірваний, якщо існує поважна причина. Під час звільнення немає потреби дотримуватися двотижневого попередження про звільнення.
2. Якщо поважної причини немає, працівник може ініціювати звільнення за угодою сторін відповідно до п. 1 ст. 36 КЗпП. Ключовим аспектом звільнення за угодою сторін є досягнення взаємної згоди між роботодавцем і працівником щодо умов звільнення.

Анастасія ШЕВЧЕНКО, редактор kadroLand

Шаблони та зразки документів:

Заява про звільнення за власним бажанням із поважної причини

Наказ про звільнення за власним бажанням у 2024 році (типова форма № П-4)

Наказ про звільнення строковика за власним бажанням із поважної причини

Заява про звільнення за угодою сторін

Наказ про звільнення за угодою сторін