Види робочого часу
Робочим часом вважається встановлений законом або на його підставі угодою сторін час, протягом якого працівники мають виконувати за трудовим договором свої трудові обов’язки.
Порядок обліку робочого часу регулюється:
- Кодексом законів про працю України (далі — КЗпП), який визначає мінімальну і максимальну тривалість робочого дня, відпустки, перерви для відпочинку та інші аспекти організації робочого часу працівників.
- Законом України від 15.03.2022 № 2136-ІХ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі — Закон № 2136), який визначає спеціальний порядок регулювання робочого часу під час воєнного стану, зокрема щодо тривалості робочого дня, встановлення додаткових вихідних днів та інших аспектів.
Згідно з КЗпП, робочий час може мати таку тривалість:
- Нормальний. Тривалість робочого часу працівників для мирного часу встановлена 40 годин на тиждень, а під час воєнного часу – не більше 60 годин – для працівників, зайнятих на об'єктах критичної інфраструктури (оборонній сфері, сфері забезпечення життєдіяльності населення тощо).
- Неповний. Робочий час становить меншу кількість годин, ніж встановлено нормативно-правовими актами.
- Скорочений. Встановлюється для певних категорій працівників, при цьому оплата праці такого працівника проводиться в повному розмірі.
Встановлення режиму неповного робочого часу
Розглянемо декілька основних правил встановлення режиму неповного робочого часу та інші важливі аспекти, пов'язані з цією темою.
Правило 1. У ст. 56 КЗпП зазначено, що за згодою між роботодавцем та працівником може встановлюватися режим неповного робочого часу в різні періоди:
- при прийнятті на роботу;
- згодом (у процесі трудової діяльності).
Правило 2. Ініціатором запровадження режиму неповного робочого часу може виступати як роботодавець, так і працівник.
Є категорії працівників, на прохання яких роботодавець має встановити режим неповного робочого часу, зокрема:
- вагітні жінки;
- жінка, яка має дитину віком до чотирнадцяти років;
- жінка, яка має дитину з інвалідністю, навіть і таку, що знаходиться під її опікуванням;
- жінка, яка здійснює догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку (ст. 56 КЗпП);
- особа з інвалідністю (ст. 172 КЗпП);
- особа, яка працює в період перебування у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (найчастіше це мати, але може бути й батько дитини, баба, дід, інші родичі, які фактично доглядають за дитиною, усиновлювач або опікун, один із прийомних батьків) (ст. 179 КЗпП);
- батько, який виховує дітей без матері (зокрема й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), опікуна, прийомних батьків (ст. 1861 КЗпП).
Усім іншим категоріям працівників роботодавець має право відмовити в установленні режиму неповного робочого часу.
Правило 3. Законодавство не регламентує кількість днів або годин, яку допускається встановлювати за неповного робочого часу. Це може бути визначена кількість годин на день або днів на тиждень.
Існують три основні різновиди неповного робочого часу:
- Неповний робочий день. При такому режимі передбачається, що тривалість робочого часу протягом дня зменшується. Наприклад, робочий час триває з 09:00 до 13:30. Це означає, що працівник працює лише певну частину дня.
- Неповний робочий тиждень. Такий режим передбачає зменшення кількості робочих днів на тиждень. Наприклад, співробітник може працювати лише у вівторок і п’ятницю.
- Змішаний режим: неповний робочий тиждень і неповний робочий день. Одночасно зменшується кількість робочих годин на день і кількість робочих днів на тиждень. Наприклад, співробітник працює тільки у вівторок і п’ятницю, водночас робочий час триває з 09:00 до 13:30.
Правило 4. Встановити режим неповного робочого часу можна:
- на деякий час (наприклад, на 3 місяці або до скасування воєнного стану);
- на постійній основі.
Законодавство не встановлює обмежень щодо тривалості режиму неповного робочого часу. Отже, роботодавець має змогу самостійно вирішувати, на який період встановлювати такий режим роботи.
Правило 5. При режимі неповного робочого часу оплата праці проводиться пропорційно відпрацьованому часу (ч. 2 ст. 56 КЗпП). Це означає, що коли працівник працює неповний робочий час, його зарплата буде відповідати відпрацьованому часу. Тож режим неповного робочого часу надає можливість зменшити витрати на виплату зарплати.
Правило 6. Режим неповного робочого часу не впливає на трудові права працівників, тому працівники з таким режимом роботи користуються тими самими правами, що й працівники, які працюють у звичайному режимі.
Працівники, які працюють на умовах неповного робочого часу, мають право на відпустку повної тривалості, на соціальні виплати, зокрема допомогу з тимчасової непрацездатності, у звичайному порядку.
Правило 7. Запис про роботу на умовах неповного робочого часу до трудової книжки не заноситься.
Правило 8. У табелі слід відображати фактично відпрацьований працівником час, що зазначається як «РС» (цифровий код «02»).
Працівник – ініціатор встановлення режиму неповного робочого часу
За бажанням працівника неповний робочий час може бути запроваджений з будь-якого моменту на певний термін або без його зазначення.
Згідно з обов'язковими вимогами ст. 56 КЗпП, неповний робочий час має бути встановлений на прохання вагітних жінок, жінок, що мають дітей віком до 14 років, дитину з інвалідністю або для догляду за хворим членом сім'ї на підставі медичного висновку.
Звертаємо увагу: роботодавець має право, але не зобов'язаний задовольняти прохання інших категорій працівників щодо встановлення неповного робочого часу.
Для встановлення режиму неповного робочого часу працівник має подати роботодавцю заяву.
У заяві працівника про встановлення йому неповного робочого часу зазначається:
- вид неповного робочого часу (неповний робочий день або неповний робочий тиждень);
- режим роботи під час неповного робочого часу (час початку і закінчення роботи);
- період, на який встановлюється неповний робочий час.
У разі згоди роботодавець видає наказ щодо встановлення такого режиму. Роботодавцю у наказі слід зазначити:
- тривалість періоду, на який встановлюється неповний робочий час;
- кількість годин роботи (якщо працівнику встановлюється неповний робочий день) та/або кількість робочих днів на тиждень (у разі встановлення неповного робочого тижня).
Роботодавець – ініціатор встановлення режиму неповного робочого часу
Як ми зазначили вище, роботодавець може виступити ініціатором запровадження для працівників або деяких працівників режиму неповного робочого часу.
Але треба розуміти, що тривалість робочого часу є однією з істотних умов праці.
Якщо роботодавець вирішує змінити режим роботи для працівників і, як наслідок, це призводить до зменшення розміру оплати праці, то про такі зміни працівників слід повідомити заздалегідь, а саме не пізніше ніж за 2 місяці (ч. 3 ст. 32 КЗпП). Але це правило діє за мирних часів.
При зміні цих умов праці під час дії воєнного стану слід дотримуватися вимог Закону № 2136.
Держпраці у роз'ясненні зазначає: «Якщо зміна істотних умов трудового договору здійснюється за ініціативи роботодавця, то такі зміни можуть бути запроваджені під час воєнного стану не раніше повідомлення працівника про такі зміни та за згоди самого працівника».
Отже, наразі повідомити співробітника про зміну режиму роботи потрібно до того, як він буде допущений до роботи в нових умовах (ч. 2 ст. 3 Законом № 2136). Тож радимо повідомити працівника про перехід на неповний робочий час одразу після того, як роботодавець прийме таке рішення.
Для того, щоб установити режим неповного робочого часу, роботодавець має видати наказ про зміну режиму роботи на підприємстві та ознайомити з ним працівників під підпис.
Радимо ознайомитися з прикладами можливих змін істотних умов праці, які наведені у п. 10 Постанови Пленуму ВСУ від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів». Оскільки у наказі слід обґрунтувати причини зміни режиму роботи підприємства і зазначити строк, на який запроваджуються ці зміни (наприклад, до припинення або скасування воєнного стану).
Фахівці Держпраці вказують у своєму роз’ясненні, що у випадку, коли неповний робочий час установлено без обмеження строком, роботодавець не позбавляється права змінити тривалість неповного робочого часу чи замінити його на повний за умови, якщо на підприємстві проводяться зміни в організації виробництва та праці, і з дотриманням процедури та строків попередження працівника.
Якщо працівник відмовляється працювати в нових умовах, його трудовий договір може бути припинений на підставі п. 6 ст. 36 КЗпП (через відмову продовжувати роботу у зв’язку зі змінами істотних умов праці).
Зверніть увагу, якщо працівника звільняють за зазначеною підставою йому виплачується вихідна допомога у розмірі середньомісячного заробітку (ст. 44 КЗпП).
Висновки
- Неповний робочий день або тиждень може встановлюватися за угодою між працівником і роботодавцем. Закон не вказує, скільки днів або годин можна встановити.
- Режим неповного робочого часу може запроваджуватися для всіх категорій працівників, але на прохання певних категорій (наприклад, вагітних, матерів з дітьми до 14 років, з дітьми-інвалідами) він встановлюється обов'язково.
- Зміна режиму роботи відбувається за наказом роботодавця, і необхідно повідомити про це співробітника під підпис. Під час дії воєнного стану повідомити співробітника про зміну режиму роботи потрібно до того, як він стане до роботи в нових умовах.
- Відмова працювати в нових умовах приводить до звільнення на підставі п. 6 ст. 36 КЗпП.
Анастасія ШЕВЧЕНКО, редактор kadroland
Шаблони та зразки документів:
Заява про встановлення неповного робочого часу
Заява про встановлення неповного робочого дня
Заява про встановлення неповного робочого часу (у ФОП)
Наказ про встановлення неповного робочого часу за заявою працівника
Наказ про прийняття за основним місцем роботи на умовах неповного робочого тижня
Заява про прийняття за основним місцем роботи на умовах неповного робочого часу
Наказ про прийняття за основним місцем роботи на умовах неповного робочого дня
Повідомлення працівника про зміну істотних умов праці (встановлення неповного робочого дня)