Під час воєнного стану можна запровадити наказом роботодавця. Дистанційна робота – це форма організації праці, за якої робота виконується працівником поза робочими приміщеннями чи територією роботодавця, в будь-якому місці за вибором працівника та з використанням інформаційно-комунікаційних технологій (ст. 60-2 КЗпП). Причому роботодавець не зобов’язаний контролювати місце виконання роботи працівником.Заборонено укладати договір про дистанційну роботу за наявності небезпечних і шкідливих виробничих (технологічних) факторів. Також з об’єктивних причин деякі роботи просто не можуть виконуватися дистанційно, наприклад, лікарі, перукарі, водії, кухарі тощо.
Дистанційна робота може запроваджуватися одразу при прийнятті або ж згодом. Наприклад, якщо виникли певні обставини, такі як оголошення воєнного стану. Причому, щоб запровадити дистанційку працівнику, який вже працює, звільняти чи переводити його не потрібно. Якщо запровадження дистанційної роботи ініціює працівник, то має бути відповідна заява.
За загальним правилом, трудовий договір про дистанційну роботу в обов’язковому порядку укладають у письмовій формі (п. 61 ч. 1 ст. 24 КЗпП). Типова форма трудового договору про дистанційну роботу затверджена наказом Мінекономіки від 05.05.2021 №913-211.
Але ст. 60-2 КЗпП передбачено, що дистанційну роботу може запроваджувати наказом (розпорядженням) роботодавець на час:
загрози поширення епідемії, пандемії;
необхідності самоізоляції працівника у випадках, встановлених законодавством;
у разі виникнення загрози збройної агресії;
у разі виникнення надзвичайної ситуації техногенного, природного чи іншого характеру.
З таким наказом (розпорядженням) працівника слід ознайомити протягом двох днів з дня його прийняття, але до запровадження дистанційної роботи.
У такому разі повідомна процедура, передбачена ч. 3 ст. 32 КЗпП, (попередження за 2 місяці) не застосовується.

Раді допомогти, звертайтесь ще!