Трудовий договір – це угода між найманим працівником і роботодавцем. Останнім може бути компанія, ФОП і навіть фізична особа, яка наймає водія або няню.
За трудовим договором працівник зобов’язується виконувати роботу, зазначену в договорі, а роботодавець – виплачувати за це заробітну плату й забезпечувати гідні й безпечні умови праці, передбачені законодавством про працю. Працівнику мають надати робоче місце, обладнання, засоби індивідуального захисту тощо.
З одного боку, найманий працівник залежить від роботодавця. Якщо працівник хоче взяти відпустку, залишитися вдома за сімейними обставинами, піти до лікаря протягом робочого дня – має отримати дозвіл керівника.
З іншого – працівник має низку соціальних і трудових гарантій:
- регулярна оплата праці – щонайменше двічі на місяць;
- нормований робочий час;
- лікарняні;
- оплачувані вихідні й відпустки;
- захист від незаконного звільнення тощо.
За цивільно-правовим договором (угодою) немає роботодавців і працівників. Є виконавець, який зобов’язується виконати певну роботу або надати послугу, і замовник, який приймає роботу й оплачує її.
Такі взаємовідносини можуть укладатися між будь-якими юридичними або фізичними особами і регулюються Цивільним кодексом України. На них не поширюється дія трудового законодавства.
Предметом договору є кінцевий результат, а не процес його досягнення. Обидві сторони – незалежні й рівноправні. Замовник не має піклуватися про умови праці, надавати робоче місце й обладнання, оплачувати лікарняні. Виконавець самостійно організовує роботу і відповідає за її вчасне виконання.
Розмір винагороди й термін оплати визначаються угодою сторін, а не законодавством.
