Оплачувані відпустки «без збереження зарплати»: застосування та ризики

Якими нормами передбачені зміни

Правила надання відпусток працівникам регламентуються Законом України від 15.11.1996 № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі –Закон № 504). Але у період дії воєнного стану норми трудового законодавства застосовуються з урахуванням вимог, встановлених Законом України від 15.03.2022 № 2136-ІХ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі — Закон № 2136). Саме в цей Закон було внесено зміни, що стосуються надання оплачуваних відпусток без збереження заробітної плати. Зміни було внесено Законом України від 22.11.2023 № 3494-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо впорядкування надання та використання відпусток, а також інших питань», який набрав чинності 24.12.2023.

Отже, з цієї дати в ч. 1 ст. 12 Закону № 2136 передбачені наступні особливості надання відпусток працівникам у період дії воєнного стану:

1. надання працівнику щорічної основної відпустки за рішенням роботодавця може бути обмежено тривалістю 24 календарні дні (далі – к. дн.) за поточний робочий рік;
2. якщо тривалість щорічної основної відпустки працівника становить більше 24 к. дн., надання не використаних у період дії воєнного стану днів такої відпустки переноситься на період після припинення або скасування воєнного стану. За рішенням роботодавця невикористані дні такої відпустки можуть надаватися без збереження заробітної плати;
3. надання працівнику будь-якого виду відпустки (крім відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами, відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустки у зв’язку з усиновленням дитини) понад щорічну основну відпустку 24 к. дн., за рішенням роботодавця може здійснюватися без збереження заробітної плати. Надання невикористаних днів такої відпустки переноситься на період після припинення або скасування воєнного стану. За рішенням роботодавця невикористані дні такої відпустки можуть надаватися без збереження заробітної плати.

Але, є виключення! Правила ч. 1 ст. 12 Закону № 2136 щодо можливості надання будь-яких видів відпусток понад щорічну відпустку 24 к. дн. без збереження заробітної плати за рішенням роботодавця не застосовуються до:

1. керівних працівників закладів освіти та установ освіти;
2. навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів;
3. педагогічних, науково-педагогічних та наукових працівників.

Що роз’яснює Мінекономіки

Щодо надання оплачуваних відпусток без збереження зарплати є роз’яснення Мінекономіки у листі від 28.01.2024 № 4706-05/6893-09.

Основні висновки цього листа наступні:

1. надання оплачуваних відпусток без збереження зарплати – це право, а не обов’язок роботодавця. Тому, якщо роботодавець згоден, то він і у період воєнного стану може надавати працівнику щорічну відпустку тривалістю понад 24 к. дн., а також інші оплачувані відпустки;
2. оплачувані відпустки без збереження зарплати можуть надаватися тільки відносно тих відпусток, право на які виникло після 24.12.2023 (тобто, дати набрання чинності змін). Це випливає з правила, встановленого ст. 58 Конституції: закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи;
3. після завершення дії воєнного стану надання невикористаних працівником днів оплачуваних відпусток без збереження заробітної плати неправомірне. Такий висновок базується на принципах, встановлених ст. 64 Конституції. Тобто, певні права людини можуть бути обмежені на період дії воєнного стану, але після його завершення ці права поновлюються. Отже, після завершення дії воєнного стану всі оплачувані відпустки надаються працівнику із збереженням заробітної плати (у тому числі й ті, право на які виникло у період дії воєнного стану), як це передбачено ст. 74 Кодексу законів про працю України та ст. 2 Закону № 504;
4. якщо роботодавець приймає рішення про надання оплачуваної відпустки без оплати, то має обґрунтувати необхідність надання оплачуваних відпусток без збереження зарплати та документально підтвердити настання обставин, що спричинили таку необхідність. Але, зазначимо, що в Законі № 2136 вимоги щодо обґрунтування та документального підтвердження таких обставин не передбачено.

Правила, які необхідно виконувати роботодавцю

Виходячи з приписів ч. 1 ст. 12 Закону № 2136, а також роз’яснень Мінекономіки, назвемо основні правила надання оплачуваних відпусток без збереження зарплати.

Правило 1. Надання щорічної відпустки тривалістю 24 к. дн. з оплатою – обов’язкове!

Щорічна відпустка без збереження зарплати може надаватися тільки відносно днів, що перевищують 24 к. д. на рік.

Тобто, 24 к. д. за кожний рік роботи працівника повинні бути надані йому з нарахуванням та виплатою відпускних, а решта днів щорічної відпустки (якщо така є) може надаватися без збереження зарплати.

Наприклад, у працівника, який є особою з інвалідністю III групи, тривалість щорічної відпустки – 26 к. дн. Йому повинна бути надана щорічна відпустка за поточний рік – 24 к. д., а решта днів цієї відпустки (2 к. дн.) за рішенням роботодавця може бути перенесена на період після припинення або скасування воєнного стану, або ж надана без збереження зарплати.

Правило 2. Які інші оплачувані відпустки (не)можуть надаватися безоплатно.

Без оплати не можуть надаватися відпустки:

1. у зв’язку з вагітністю та пологами;
2. для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;
3. у зв’язку з усиновленням дитини.

Надати без оплати роботодавець має право такі види інших оплачуваних відпусток:

1. додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (ст. 7 Закону № 504);
2. додаткова відпустка за особливий характер праці (ст. 8 Закону № 504);
3. інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;
4. додаткові відпустки у зв'язку з навчанням (ст. 13 – 15 Закону № 504);
5. творча відпустка (ст. 16 Закону № 504);
6. відпустка для підготовки та участі в змаганнях (ст. 16¹ Закону № 504);
7. додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину – особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (ст. 19 Закону № 504);
8. відпустка при народженні дитини (ст. 19¹ Закону № 504).

Правило 3. Обмеження періодами.

Правило, встановлене Законом № 2136 щодо оплачуваних відпусток без збереження зарплати, може застосовуватись тільки відносно відпусток, право на які виникло після 24.12.2023.

Крім того, право роботодавця надавати оплачувані відпустки без збереження зарплати обмежується датою закінчення воєнного стану. Розглянемо це правило на прикладі.

Приклад. Працівниця, яка має статус одинокої матері, має право на додаткову оплачувану відпустку працівникам, які мають дітей на підставі ст. 19 Закону № 504 тривалістю 10 к. дн. За 2023 рік вона отримала право на цю відпустку з початку 2023 року (з 01.01.2023), а нове правило почало діяти тільки з 24.12.2023. Тому, за 2023 рік роботодавець не має права надавати цю відпустку працівниці без збереження заробітної плати. А за 2024 рік право на відпустку виникло у працівниці з 01.01.2024, тобто після 24.12.2023. Отже, ця відпустка за 2024 рік може бути надана без оплати.

А от якщо працівниця не скористається цією відпусткою у період дії воєнного стану, то після дати його закінчення роботодавець не має права надавати цю відпустку без збереження заробітної плати.

Нагадаємо, що додаткові відпустки на дітей на підставі ст. 19 Закону № 504 надаються за календарний рік та не залежать від кількості днів, які відпрацював працівник в такому році (див., наприклад, роз’яснення Мінсоцполітики в листі від 25.02.2015 № 76/13/116-15).

Правило 4. Виплата компенсації при звільненні працівника: компенсуються всі дні невикористаних відпусток без обмежень.

На порядок виплати компенсації за невикористані дні відпусток при звільненні нові правила не вплинули: як і до 24.12.2023, так і після цієї дати в ч. 1 ст. 12 Закону № 2136 передбачено, що у разі звільнення працівника у період дії воєнного стану йому виплачується грошова компенсація відповідно до ст. 24 Закону № 504.

Тобто, компенсації підлягають всі не використані працівником до дати звільнення дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

Отже, незалежно від того, що у період воєнного стану роботодавець має право при певних умовах відмовити працівнику в наданні відпустки (ч. 2 ст. 12 Закону № 2136), обмежити щорічну відпустку тривалістю 24 к. дн., або надати оплачувану відпустку без збереження зарплати, при звільненні працівника компенсуються всі дні невикористаних відпусток, без будь-яких обмежень.

Правило 5. Право, але не обов’язок!

Надання оплачуваної відпустки без збереження зарплати – право, а не обов’язок роботодавця. На цей момент звертає увагу Мінекономіки у листі від 28.01.2024 № 4706-05/6893-09.

Зверніть увагу, що при наданні відпусток працівнику, у роботодавця є декілька варіантів дій на вибір, з урахуванням норм трудових відносин у період дії воєнного стану:

1. надати працівнику всі дні відпусток, на які має право працівник, без встановлення обмежень 24 к. дн. щорічної відпустки;
2. якщо тривалість щорічної основної відпустки працівника становить більше 24 к. дн., надання не використаних у період дії воєнного стану днів такої відпустки може бути перенесено на період після припинення або скасування воєнного стану;
3. надати оплачувані відпустки (їх частини) без збереження зарплати (з урахуванням всіх вище перелічених правил).

Але, останній варіант дуже ризиковий для роботодавця, оскільки:

1. по-перше, норми ч. 1 ст. 12 Закону № 2136 у останній редакції виписані не дуже зрозуміло: у абзаці третьому цієї норми мова йде і про надання за рішенням роботодавця оплачуваних відпусток без збереження зарплати, і тут же вказано, що надання невикористаних днів такої відпустки переноситься на період після припинення або скасування воєнного стану;
2. по-друге, виходячи з позиції Мінекономіки у вищезгаданому листі, для надання оплачуваної відпустки без збереження зарплати, роботодавець повинен обґрунтувати необхідність надання цих відпусток та мати документальне підтвердження настання обставин, що спричинили таку необхідність. Як саме має бути здійснене таке обґрунтування та які документи можуть його підтверджувати, теж не зовсім зрозуміло.

Тому, радимо роботодавцям не надавати оплачувані відпустки без оплати (тим більше, що на даний час практика надання таких відпусток ще не склалася), а використовувати інші варіанти (або надання відпустки без обмежень, або перенесення надання відпустки на період після закінчення воєнного стану).

Висновки

1. Надання оплачуваних відпусток без збереження зарплати передбачено ч. 1 ст. 12 Закону № 2136.
2. Такі відпустки можуть надаватись тільки у період дії воєнного стану.
3. Без оплати можуть надаватись тільки ті відпустки, право на які виникло у працівника після 24.12.2023.
4. Норми законодавства, що дозволяють роботодавцю надавати оплачувані відпустки без збереження зарплати, виписані недостатньо чітко та зрозуміло, тому, щоб не ризикувати, рекомендуємо зараз не надавати такі відпустки.

Оксана КОВАЛЬЧУК, редактор kadroland