Відповідно до частини першої ст. 5 Закону України від 15.11.96 №504/96-ВР «Про відпустки» (далі – Закон №504) тривалість відпусток визначається Законом №504, іншими законами та нормативно-правовими актами України, а також трудовим та/або колективним договором і незалежно від режимів та графіків роботи розраховується в календарних днях.
Згідно з частиною першою ст. 6 Закону №504 щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.
Кількість днів щорічної основної відпустки працівника має розраховуватися виходячи з фактичної належної йому тривалості такої відпустки, яка визначається пропорційно відпрацьованому ним часу.
Загального нормативно-правового акта, який би визначав порядок розрахунку кількості днів щорічної відпустки, немає.
Фахівці Мінекономіки зауважили, що відповідно до пунктів 1 та 4 частини першої ст. 9 Закону №504 до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку (ст. 6 Закону №504), зараховуються:
- час фактичної роботи (в тому числі на умовах неповного робочого часу) протягом робочого року, за який надається відпустка;
- час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому не виплачувалася заробітна плата у порядку, визначеному, зокрема, ст. 26 Закону №504.
Водночас Законом України від 22.11.2023 №3494-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо впорядкування надання та використання відпусток, а також інших питань» (далі – Закон N 3494), який набрав чинності 24.12.2023, внесено зміни, зокрема, до Закону №504, якими доповнено ст. 26 Закону №504 частиною четвертою, відповідно до якої час перебування у відпустках, зазначених у частинах першій і третій цієї статті, не зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, передбаченого пунктом 4 частини першої ст. 9 Закону №504.
Періоди перебування у відпустці, передбаченій ст. 26 Закону №504 та частиною третьою ст. 12 Закону України від 15.03.2022 №2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі – Закон N 2136) до дня набрання чинності Законом №3494, зараховуються до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, а після цієї дати - ні.
Тобто, з дня набрання чинності Законом №3494, час перебування у відпустках без збереження заробітної плати, наданих згідно зі ст. 26 Закону №504 та частиною третьою ст. 12 Закону №2136, не зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку.
Джерело: лист Мінекономіки від 30 вересня 2024 року №4701-05/71262-09