Статтею 46 КЗпП передбачено відсторонення працівника від роботи у певних випадках.
Відсторонення – це тимчасовий захід, якого роботодавець змушений вжити з метою уникнення негативних наслідків, що можуть настати, коли працівник або група працівників продовжуватимуть виконувати трудові обов’язки. Інколи відсторонення відбувається на вимогу третьої сторони.
Відсторонення від роботи оформляється наказом (розпорядженням) роботодавця із зазначенням підстав, умов та строків відсторонення.
Відсторонення від роботи зазвичай відбувається без збереження заробітної плати, за винятком окремих випадків передбачених законодавством.
Право на страхові виплати за страхуванням у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, зокрема, на допомогу по тимчасовій непрацездатності, мають застраховані особи у разі настання страхового випадку в період роботи (включаючи час випробування та день звільнення), зайняття підприємницькою та іншою діяльністю, якщо інше не передбачено законом.
Статтею 15 Закону України від 23.09.1999 №1105-XIV «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» визначено, що допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі у формі страхових виплат, які повністю або частково компенсують втрату заробітної плати (доходу), у разі настання тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві.
У випадку відсторонення особи від виконання посадових обов`язків з припиненням виплати заробітної плати відповідно до норм чинного законодавства, факт втрати заробітної плати у разі хвороби або травми в такий період відсутній.
Джерело: ПФУ