Зазвичай працівник має право звільнитись за власним бажанням не пояснюючи причини, подавши за 2 тижні письмову заяву. Але є випадки, коли можна звільнитись за власним бажанням раніше, вказавши в заяві дату звільнення та поважні причини, які визначені ч. 2 ст. 38 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП) та ст. 4 Закону України від 15.03.2022 № 2136-ІХ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
Звільнення за власним бажанням: підстава та заява
Однією з поважних причин для звільнення за власним бажанням є порушення підприємством трудових прав працівника.
Відповідно до ч. 3 ст. 38 КЗпП працівник має право у визначений ним строк звільнитись за власним бажанням, якщо:
- роботодавець не виконує законодавство про працю, умов колективного чи трудового договору,
- чинив мобінг стосовно працівника або не вживав заходів щодо його припинення.
Крім того, працівник має право на отримання вихідної допомоги в розмірі не менше тримісячного середнього заробітку на підставі ст. 44 КЗпП.
Отже, якщо є реальні порушення трудового законодавства відносно працівника, і останній має бажання звільнитись з роботи, то працівник має написати та подати до роботодавця заяву про звільнення за власним бажанням, в якій обов’язково вказати:
- причину (наприклад несвоєчасна виплата заробітної плати, або видання безпідставного наказу про призупинення дії трудового договору);
- дату звільнення;
- норму закону – ч. 3 ст. 38 КЗпП.
Наприклад:
Дії роботодавця, якщо подано заяву про звільнення за власним бажанням за ч. 3 ст. 38 КЗпП
Якщо реальні порушення законодавства про працю є, підприємство має:
- звільнити працівника за ч. 3 ст. 38 КЗпП у визначену дату;
- виплатити вихідну допомогу.
Тоді у працівника не буде підстав звертатись до суду.
Якщо порушення законодавства про працю не має, підприємство повинне:
- Відмовити у такому звільненні, повідомивши про це працівника листом. В такому разі працівник може звернутись до суду і стягнути вихідну допомогу та середній заробіток за ст. 117 КЗпП;
- Звільнити за ч. 3 ст. 38 КЗпП, як просить працівник, але не виплачувати вихідну допомогу, якщо підприємство не визнає порушення законодавства про працю. В такому разі працівник через суд буде доводити порушення трудових прав та стягувати вихідну допомогу і середній заробіток за час затримки виплати.
Але, в будь-якому випадку підприємство само не може змінювати підставу звільнення з ч. 3 на ч. 1 ст. 38 КЗпП, про що нещодавно вказав Верховний суд.
Дії працівника, якщо роботодавець відмовляє у звільненні за ч. 3 ст. 38 КЗпП
Якщо роботодавець відмовляє у звільненні за ч. 3 ст. 38 КЗпП, працівник може подати позов до суду і просити, зокрема, стягнути вихідну допомогу за ст. 44 КЗпП й стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку ст. 117 КЗпП. Але, не більше ніж за 6 місяців.
При цьому в таких судових справах працівнику слід довести:
- Факт порушення трудового законодавства. Наприклад, порушення строків виплати зарплати (доказами може бути виписки по рахунку, розрахункові листки тощо). Значення має сам факт порушення законодавства про працю, а не поважність чи неповажність причин такого порушення. Про це також відзначав Верховний Суд.
- Факт подання працівником заяви про звільнення за власним бажанням із зазначенням дати звільнення та з посиланням на норму ч. 3 ст. 38 КЗпП та причини.
Висновки
- Працівник може надати заяву про звільнення за власним бажанням через порушення своїх трудових прав, тобто за ч. 3 ст. 38 КЗпП.
- Якщо роботодавець самостійно змінить підставу для звільнення за ч. 3 ст. 38 КЗпП на іншу підставу, то працівник може звернутися до суду й просити, зокрема, стягнути вихідну допомогу за ст. 44 КЗпП та середній заробіток за час затримки розрахунку.
Джерело: kadroland