Аби працівник був залучений до виконання робіт у вільний від основної роботи час (тобто за сумісництвом), роботодавець і працівник мають діяти у відповідності з нормами законодавства про працю.
Сумісництвом вважається виконання працівником, крім основної, іншої оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому самому або іншому підприємстві, в установі, організації або у роботодавця – фізичної особи (ст. 102¹ КЗпП, статті 19 Закону України від 24.03.1995 №108/95-ВР «Про оплату праці»).
Обмеження щодо роботи за сумісництвом
Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін. (ч. 2 статті 21 КЗпП)
Закон України «Про запобігання корупції» від 14 жовтня 2014 року №1700-VII зобов’язує застосовувати обмеження щодо роботи за сумісництвом до окремих категорій працівників та визначає умови коли такі обмеження застосовуються. Додаткові роз’яснення щодо обмеження сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності надані на сайті Національного агентство з питань запобігання корупції (НАЗК)
Хочете почути думку експерта саме щодо вашого випадку? Можливість поставити запитання лектору – це як мініконсультація у зручному форматі. І кількість звернень не обмежена!
Окремо звертаємо увагу, що зі статті 102-1 КЗпП виключена норма, що умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, організацій визначає Кабінет Міністрів України, а Кабінетом Міністрів 22 листопада 2022 року (див. постанову КМУ від 22 листопада 2022 р. № 1306) визнано такими, що втратили чинність:
- постанову КМУ від 3 квітня 1993 року № 245 «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій»,
- постанову КМУ від 4 березня 2015 р. № 81 «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, які переміщуються з районів проведення антитерористичної операції»,
- наказ Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28 червня 1993 року № 43 «Про затвердження Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій».
Зазначеним вище нормативними актами, зокрема встановлювались обмеження щодо тривалості роботи за сумісництвом – не більше чотирьох годин на день і повного робочого дня у вихідний день. Загальна тривалість роботи за сумісництвом протягом місяця не повинна була перевищувати половини місячної норми робочого часу.
Таким чином обмеження щодо тривалості робочого часу на роботі за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій скасовані
Законодавство дозволяє встановити колективним договором чи за угодою сторін (трудовим договором), обмеження для роботи за сумісництвом (ч. 2 статті 21 КЗпП). Водночас такі обмеженням мають бути обґрунтованими і не повинні порушувати конституційних прав громадян, встановлених статтею 43 Конституції України.
Укладення трудового договору з працівником на виконання роботи за сумісництвом. Робота за сумісництвом повинна бути офіційно оформлена.
Сумісництво може бути внутрішнє (в одного і того ж роботодавця) або зовнішнє (в іншого роботодавця).
Кількість трудових договорів, за якими працівник може працювати за сумісництвом законодавством не обмежена. Водночас при укладенні трудового договору на роботу за сумісництвом сторони повинні враховувати реальну можливість працівника виконувати таку роботу. Умови трудового договору повинні бути завчасно обговорені, особливо в частині регулювання робочого часу, графіка роботи такого працівника, який не повинен збігатися з графіком роботи за основним місцем роботи.
Забороняється примушення працівника до укладення трудового договору, який містить умови, щодо яких між працівником та роботодавцем не досягнуто взаємної згоди (стаття 9 КЗпП).
Законодавство про працю не мітить окремих вимог щодо процедури оформлення на роботу працівника за сумісництвом, алгоритм оформлення трудових відносин з урахуванням вимог законодавства може бути наступним:
Надання громадянином документів передбачених законодавством
При укладенні трудового договору громадянин зобов’язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку (у разі наявності) або відомості про трудову діяльність з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування, а у випадках, передбачених законодавством, – також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров’я, відповідний військово-обліковий документ та інші документи. (ч. 2 стаття 24 КЗпП)
Підготовка і підписання трудового договору
Трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Випадки коли додержання письмової форми є обов’язковим встановлені статтею 24 КЗпП. У період дії воєнного стану сторони за згодою визначають форму трудового договору. (ч. 1 ст.2 Закону «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15 березня 2022 року №2136-IX)
Підготовка і видача наказу (розпорядження) про прийняття на роботу
Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням роботодавця (ч. 4 статті 24 КЗпП).
Подання повідомлення до ДПС про прийняття працівника до початку роботи. Порядок повідомлення.
Порядок подання повідомлення Державної податкової служби та її територіальних органів про прийняття працівника, затверджений постановою Кабінету міністрів України від 17 червня 2015 р. № 413.
До початку роботи за укладеним трудовим договором проінформувати працівника про умови роботи відповідно до вимог статті 29 КЗпП.
До початку роботи роботодавець зобов’язаний в узгоджений із працівником спосіб поінформувати працівника про:
- місце роботи (інформація про роботодавця, у тому числі його місцезнаходження), трудову функцію, яку зобов’язаний виконувати працівник (посада та перелік посадових обов’язків), дату початку виконання роботи;
- визначене робоче місце, забезпечення необхідними для роботи засобами;
- права та обов’язки, умови праці;
- наявність на робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров’я, а також про право на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства і колективного договору – під підпис;
- правила внутрішнього трудового розпорядку або умови встановлення режиму роботи, тривалість робочого часу і відпочинку, а також про положення колективного договору (у разі його укладення);
- проходження інструктажу з охорони праці, виробничої санітарії, гігієни праці і протипожежної охорони;
- організацію професійного навчання працівників (якщо таке навчання передбачено);
- тривалість щорічної відпустки, умови та розмір оплати праці;
- процедуру та встановлені Кодексом законів про працю України строки попередження про припинення трудового договору, яких повинні дотримуватися працівник і роботодавець.
Додаткові аспекти, на які варто звернути увагу при оформленні працівника на роботу за сумісництвом
Запис відомостей про роботу за сумісництвом в трудову книжку (за наявності) провадиться за бажанням працівника роботодавцем відповідно до п. 2.14 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.93 N 58.
Відповідно до пункту 3-1 частини 2 статті 16 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV, застрахована особа – працівник має право самостійно визначити, яке з місць її роботи є основним. Законодавство не містить норм, що зобов’язували б перевіряти наявність у працівника основного місця роботи. Також законодавство не містить норм про обов’язок працівника повідомляти про наявність основного місця роботи й приносити підтвердні документи (лист Мінсоцполітики від 25.05.2015 №198/06/186-15).
Джерело: Держпраці