Статус домашніх працівників: роз'яснення від Держпраці

Між домашнім працівником та роботодавцем укладається письмовий трудовий договір, що визначає умови праці, а також права та обов’язки обох сторін. Договір може бути укладений на певний термін або ж бути безстроковим. Домашні працівники користуються всіма трудовими правами та гарантіями, передбаченими законодавством про працю

0

299

Законом України від 25.04.2024 №3680-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо регулювання праці домашніх працівників» (далі – Закон) внесені зміни до низки нормативно-правових актів, що регулюють трудові відносини, зокрема до Кодексу законів про працю України.


Так, починаючи з 25 серпня 2024 (дата набрання чинності Закону) Кодекс законів про працю України (далі – КЗпП) доповнено новою главою XI-А «Праця домашніх працівників», якою визначені поняття домашньої праці та домашніх працівників, закріплюється правовий статус домашніх працівників та особливості його правового регулювання, визначаються обов’язкові умови трудового договору з домашніми працівниками.


У ст. 173-2 КЗпП закріплено наступні поняття:


1. Домашній працівник – це фізична особа, яка виконує домашню працю у межах трудових відносин з роботодавцем.


2. Домогосподарством визнається сукупність осіб, які спільно проживають в одному жилому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об’єднують та витрачають кошти.


Такі особи можуть перебувати у родинних стосунках чи стосунках свояцтва, не перебувати у будь-яких із таких стосунків або перебувати і в родинних стосунках, і в стосунках свояцтва. Домогосподарство може складатися з однієї особи.


3. Роботодавцем є фізична особа, яка є одним із членів домогосподарства та з якою домашній працівник уклав трудовий договір.

Звертаємо увагу, що не вважається домашньою працею робота для домогосподарства, яка здійснюється особою нерегулярно та не більше 40 годин на місяць (173-2 КЗпП)

З домашнім працівником укладається письмовий трудовий договір, який визначає умови праці, права та обов’язки обох сторін. Договір може бути строковим або безстроковим.


У договорі повинні бути зазначені такі важливі аспекти:


  1. прізвище, ім’я, по батькові та адреси роботодавця і домашнього працівника;
  2. місце роботи;
  3. дату початку дії трудового договору, а в разі укладення строкового трудового договору – строк дії договору;
  4. перелік обов’язків працівника;
  5. розмір заробітної плати, порядок її виплати (щомісяця, щотижня тощо);
  6. графік роботи;
  7. тривалість робочого дня, можливі вихідні дні;
  8. кількість днів оплачуваної відпустки;
  9. лікарняні виплати та інші пільги;
  10. умови проживання (якщо працівник проживає у роботодавця);
  11. підстави та порядок розірвання трудового договору, включаючи порядок надання попередження про звільнення, виплати при звільненні;
  12. способи обміну інформацією.


Також обов’язковою нормою для допуску домашнього працівника до роботи є повідомлення центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (ДПС), про прийняття домашнього працівника на роботу в порядку, встановленому КМУ.

Сторони трудового договору (роботодавець та домашній працівник) самостійно вирішують питання щодо необхідності ведення первинної облікової документації та трудової книжки домашнього працівника

Не допускається прийняття на роботу домашнім працівником особи, яка не досягла 16-річного віку.


Домашні працівники, які проживають у житлі домогосподарства, мають певні додаткові права, обов’язки, гарантії та умови праці, які відрізняються від тих, що діють для працівників, які не проживають за місцем роботи.


Усі умови проживання та роботи повинні бути детально прописані в трудовому договорі, щоб уникнути непорозумінь. Ці особливості стосуються як робочого часу, так і умов проживання та соціальних гарантій.

Незважаючи на постійне перебування в місці роботи, працівник зобов’язаний дотримуватись встановленого робочого графіку, щоб уникнути розмивання меж між робочим часом та особистим часом

Робочий час і час відпочинку мають бути чітко визначені, щоб забезпечити баланс між роботою та відпочинком.


Домашнім працівникам гарантується право на щоденний відпочинок згідно законодавства України.


Домашні працівники мають право на щорічну основну оплачувану відпустку тривалістю не менше 24 календарних днів. У разі ненормованого робочого дня, тривалість відпустки може бути збільшена.


Оплата праці домашніх працівників регулюється КЗпП та Законом України «Про оплату праці» і має враховувати специфіку виконуваних робіт. Вона включає заробітну плату, надбавки, премії, а також компенсації за роботу в особливих умовах.

Заробітна плата домашнього працівника не може бути меншою за встановлену законодавством мінімальну заробітну плату. Це мінімальна сума, яку роботодавець зобов’язаний виплачувати працівникові за повністю виконану місячну або погодинну норму праці

Загальнообов’язкове державне соціальне страхування домашніх працівників здійснюється на засадах добровільності.


Відповідно до ч. 4 ст. 14 Закону України «Про охорону праці» при використанні праці домашніх працівників створення належних, безпечних і здорових умов праці покладається на сторони трудового договору, а роботодавець несе відповідальність за безпечність і належний технічний стан обладнання та засобів виробництва, що надаються працівнику для виконання відповідної роботи.


Домашній працівник має право відмовитися від виконання важких робіт, робіт із шкідливими чи небезпечними умовами праці.


Припинення трудового договору з домашнім працівником вимагає дотримання всіх законодавчих норм і процедур, як і для інших найманих працівників.

У Держпраці наголошують,  що домашні працівники користуються всіма трудовими правами та гарантіями, передбаченими законодавством про працю, у тому числі на безпечні та здорові умови праці, та мають право на захист від будь-якої форми експлуатації або дискримінації

Джерело: Держпраці

0

299