Обмеження виїзду за кордон через борг: що враховують суди

З матеріалів справи відомо, що загальний розмір заборгованості апелянта за виконавчими документами, наказами Господарського суду Рівненської області, складає понад 2 млн гривень. Боржник не має у власності нерухомого майна та зареєстрованих за ним транспортних засобів. Постановою державного виконавця накладено арешт на грошові кошти апелянта (боржника).

Оскільки боржник ігнорував виконання зобов’язань, покладених судовим рішенням, державна виконавиця звернулася до місцевого суду з поданням про тимчасове обмеження його у праві виїзду за межі України.

Суд першої інстанції ухвалив рішення про задоволення подання, зважаючи на:

1. обставини, що боржник ухиляється від своїх зобов’язань з погашення заборгованості у добровільному порядку;
2. не з’являється на виклики держвиконавиці;
3. факт, що накладено арешт на його грошові кошти.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, зацікавлена особа – боржник, оскаржив його до Рівненського апеляційного суду, просив її скасувати й постановити нове судове рішення – про відмову у задоволенні подання державної виконавиці.

Колегія суддів прийшла до висновку про відхилення апеляційної скарги за наступних підстав.

Встановлені обставини справи безспірно вказують на те, що боржник не виконує зобов’язання за рішенням суду про стягнення боргу, а вжиті державною виконавицею заходи бажаного результату не дали.

Звертаючись із поданням про обмеження у праві виїзду боржника за межі України, державна виконавиця обґрунтовувала свою вимогу наявністю в останнього невиконаних зобов’язань, від виконання яких він ухиляється, що в силу ст. 6 Закону України від 21.01.1994 №3857-XII «Про порядок виїзду з України та в’їзд в Україну громадян України» є підставою для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон.

Положення ст. 441 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦКУ) передбачають, що така ознака, як ухилення боржника від виконання рішення, є обов’язковою для вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України.

Відповідно до частини 3 ст. 441 ЦКУ суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником, за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов’язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов’язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.

Тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише за наявності достатніх підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання зобов’язань, покладених на неї відповідним судовим рішенням, має намір вибути за межі України з метою невиконання цього рішення

Оцінивши обставини справи в сукупності з наведеними вище нормами закону, що регулює спірні правовідносини, апеляційний суд прийшов до висновку про те, що з боку боржника у виконавчому провадженні має місце ухилення від виконання рішення суду. Боржник з моменту відкриття виконавчого провадження й до перегляду оскарженої ним ухвали суду попередньої інстанції в апеляційному суді не вчинив жодних дій на виконання судових рішень.

Крім того, всупереч ч. 5 ст. 19 Закону України від 02.06.2016 №1404-VIII «Про виконавче провадження» боржник упродовж п’яти робочих днів з дня відкриття виконавчого провадження не подав декларацію про доходи та майно, зокрема про майно, яким володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах, про майно, що перебуває в заставі (іпотеці) або інших осіб, чи про кошти та майно, належні йому від інших осіб, за формою, встановленою Міністерством юстиції України, а також жодного разу не з’явився за викликами державної виконавиці та не надав пояснень.

Зазначені вище обставини у їх сукупності призвели до висновку про необхідність застосування до боржника такого виключного заходу, як тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України на строк до повного виконання рішення суду у цій справі.

На думку апеляційного суду (Постанова від 23.12.2025 у справі №564/3745/25), який залишив оскаржену ухвалу місцевого суду без змін, відмова у задоволенні подання держвиконавиці за таких обставин справи фактично позбавить її можливості використати ефективний правомірний засіб впливу на недобросовісного боржника, і, як наслідок, реалізувати повний обсяг наданих законом повноважень, кінцевою метою яких є здійснення своєчасного та повного виконання судового рішення.

Зазначене обмеження переслідує легітимну мету – захист прав і свобод іншої особи – стягувача за судовим рішенням, яке набрало законної сили

Джерело: Судова влада України