У Держпраці зазначають, що у разі домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП (угода сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами.
Як засвідчує аналіз судової практики, мають місце трудові спори, що пов’язані насамперед зі зверненням працівників із позовами про їх звільнення за згодою сторін роботодавцем без їх згоди. Наводимо вам судову практику:
- Постанова Верховного Суду від 16.02.2022 у справі №591/4938/18;
- Постанова Верховного Суду від 01 грудня 2021 року у справі № 591/1375/19.
Для з’ясування питання про законність припинення трудового договору за п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП (за угодою сторін), першочергове значення має:
- чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою;
- чи було волевиявлення працівника/ці на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення;
- чи не заявляв працівник/ця про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін;
- чи була згода роботодавця (власника або уповноваженого ним органу) на анулювання угоди сторін про припинення трудового договору.
Окремо слід звернути увагу, що чинним законодавством не передбачено обов'язкової письмової форми угоди сторін про припинення трудового договору за п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП.
Така угода може бути оформлена між сторонами як шляхом подання працівником/цею заяви про звільнення за угодою сторін, та згоди роботодавця на його (ЇЇ) звільнення, так і шляхом внесення пропозиції (ініціативи) однією із сторін трудового договору, а сама угода сторін про припинення трудового договору може бути укладена в усній формі.
Відповідна позицію Верховного Суду викладену в постанові від 20 червня 2019 року по справі № 264/2678/17, в якій суд відмовляючи позивачу у задоволенні позову про протизаконність його звільнення послався на ч. 3 ст. 205 ЦК України, якою визначено, що у випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
В контексті вищевикладеного слід також зазначити, що правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, також вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Роботодавець зобов’язаний у день звільнення:
- видати копію наказу (розпорядження) про звільнення;
- видати письмове повідомлення про нараховані;
- видати нараховані працівнику суми при звільненні (ст. 116 КЗпП);
- провести з працівником розрахунок у строки, визначені ст. 116 КЗпП;
- на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника. (ст. 47 КЗпП).
Джерело: Держпраці