Чинне трудове законодавство України не встановлює жодних граничних термінів перебування працівників у стані простою. Держпраці роз’яснює, що простій запроваджується на період до повного усунення або закінчення обставин, що стали причиною його виникнення.
Роботодавець зобов’язаний зафіксувати тривалість простою у відповідному наказі. У документі необхідно вказати дату початку та дату завершення простою. Якщо точну дату завершення визначити неможливо, роботодавець має зазначити конкретну подію, після якої простій вважатиметься закінченим, наприклад, припинення бойових дій у певному населеному пункті.
Окрім строків, наказ про простій повинен містити причини його виникнення, перелік працівників або підрозділів, яких він стосується, вимоги щодо присутності на робочому місці та порядок оплати праці. Таким чином, фактичне завершення простою для персоналу настає в момент, визначений наказом або після настання вказаної в ньому події.