Ми розповідали, що минулого місяця Міноборони ініціювало розбронювання медиків.
Зазначимо, що запит Міністерства оборони до Міністерства охорони здоровʼя стосується не всіх медиків, а лише обмеженої кількості фахівців, які пройшли підготовку за військово-обліковими спеціальностями та наразі є критично необхідними для доукомплектування підрозділів Медичних сил Збройних сил України – зокрема Сухопутних військ. Про це детальніше розповідали тут.
Перебуваєте у постійних пошуках довідкової інформації? Тоді мерщій до розділу Довідники! Бібліотека довідників повсякчас доповнюється, а головне, що інформація, розміщена тут, відповідає всім нормам чинного законодавства!
Проте на думку адвокатки, заступниці міністра охорони здоров’я України у 2014–2015 роках Наталії Лісневської, на даний момент поняття «розбронювання» прямо не врегульоване на рівні закону або спеціального урядового акту. Наявні норми про бронювання не містять чіткої та формалізованої процедури розбронювання.
Основні нормативні джерела в цьому питанні Закон України від 21.10.1993 №3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а також постанова КМУ від 27.01.2023 №76 «Деякі питання реалізації положень Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” щодо бронювання військовозобов'язаних на період мобілізації та на воєнний час» (далі – Постанова №76) – визначають порядок бронювання, але не врегульовують розбронювання.
Листи / пояснення МОЗ, Міноборони, ТЦК не мають нормативного статусу, але часто використовуються як орієнтир.
Як зазначила Лісневська, жоден нормативний акт прямо не описує процедури розбронювання, не встановлює критеріїв, термінів, порядку оскарження чи захисту прав працівника:
Відсутність нормативного механізму розбронювання означає, що особа не може передбачити, як і коли в неї заберуть право на відстрочку. Це пряме порушення правової визначеності
Фактично розбронювання медиків відбувається в ручному (адміністративному) режимі з ініціативи військових органів (Міноборони, КМС), МОЗ або обласного департаменту охорони здоров’я роботодавця, якщо втрачається статус критично важливого підприємства, або в разі звільнення працівника. І якщо зняття броні в разі її закінчення чи звільнення є зрозумілим і юридично визначеним актом, то розбронювання «за потребою» таким не є.
За словами Наталії Лісневської, про «типові» кроки в такому розбронюванні ми знаємо лише із заяв міністра Ляшка. І головною проблемою тут є відсутність будь-яких критеріїв:
Не існує офіційного переліку причин, із яких медичний працівник може бути розброньований, а також немає єдиного підходу, як саме відбирають осіб, що підлягають вилученню зі списків заброньованих. Крім того, не передбачено жодної процедури – ні оцінки потреби в розбронюванні, ні погодження з медзакладом, ні повідомлення працівника
Також за словами адвокатки, проблематично виглядає й право на оскарження такого рішення. Оскільки рішення про розбронювання не має статусу адміністративного акту, неможливо подати скаргу в досудовому порядку й, по суті, немає об’єкта оскарження в суді – працівник не має на руках документа, який формально обмежує його права. Це парадокс юридичного вакууму, коли порушення є, але відсутній об’єкт правового захисту. Процедуру мобілізації також неможливо зупинити, оскільки формально витяг уже недійсний, але підстави його скасування невідомі.
Усі обмеження прав, зокрема мобілізація, мають бути чітко врегульовані законом. Коли розбронювання відбувається без нормативного акту, виникає порушення конституційного права громадянина на знання підстав і порядку втручання в його свободи. А за наявного механізму є ризики суб’єктивності та зловживання
Як зазначила Наталія Лісневська, це відкриває шлях до корупції, неформальних квот або «показової» мобілізації. Окремі медичні установи чи працівники можуть бути розброньовані вибірково – залежно від політичної волі, суб’єктивних оцінок чи особистих зв’язків.
Така ситуація породжує додаткові виклики. Є ризик руйнування медичної системи, оскільки в разі масового розбронювання фахівців клініки втрачають ключових працівників, унаслідок чого знижується якість і безперервність медичної допомоги та підривається стабільність системи в умовах війни.
За словами Лісневської, НСЗУ заявляє, що втрата укомплектованості лікарні внаслідок призову окремих працівників не буде підставою для припинення договору з нею. Однак і ці заяви наразі не підкріплені нормативно-правовими актами.
Наталія Лісневська зазначила:
Без визначених критеріїв зростає соціальна напруга та деморалізація… Медики, які вважалися «заброньованими», починають почуватися незахищеними, й це знижує мотивацію залишатися в професії, породжує недовіру до державних гарантій, провокує масове звільнення або виїзд за кордон. Зростає політична напруга між МОЗ, ТЦК і громадами. Надмірне або непрозоре розбронювання викликає напругу між місцевими адміністраціями, медичними закладами та військовими структурами, що гальмує загальнодержавну мобілізаційну стратегію
На думку адвокатки, термінове законодавче врегулювання може врятувати ситуацію:
- Необхідно просто зараз запровадити офіційний порядок розбронювання шляхом внесення змін до Постанови №76.
- Додати окремий розділ про підстави (наприклад потреба ЗСУ, зміна обставин, звільнення); механізм (ініціатор, погодження, обґрунтування); повідомлення та можливість апеляції.
- Визначити чіткий перелік підстав для розбронювання (звільнення, втрата фахової відповідності, потреби ЗСУ тощо).
- Запровадити письмову процедуру повідомлення працівника з обов’язковим строком на заперечення (наприклад, п’ять-сім днів).
- Надати можливість судового або адміністративного оскарження.
- Розробити механізм замінності – щоб у разі розбронювання одного медпрацівника роботодавець міг запропонувати іншого тощо.
- Встановити критерії відбору під час розбронювання, наприклад за принципом ступеня дефіцитності спеціальності або ж наявності критичної медичної посади з урахуванням стану здоров’я працівника та наявності заміни.
- Запровадити оформлення розбронювання як адміністративного рішення у формі наказу, витягу або розпорядження з правом на ознайомлення та подання заперечення з доступом до судового захисту (як для будь-якого адміністративного акту).
Відсутність критеріїв розбронювання медичних працівників – це не лише адміністративна прогалина, а серйозна загроза національній безпеці та правопорядку. Утворення «сірої зони» в такому критичному для країни питанні, як мобілізація медичного персоналу, підриває довіру до держави, створює нерівність, а також відкриває шлях до зловживань.
Урегулювання цього процесу, на думку адвокатки, має стати пріоритетом парламенту, уряду та професійних об’єднань уже найближчими тижнями. Бо в умовах війни непевність – найнебезпечніший чинник.
Чи варто розброньовувати медиків під час війни? Діліться думками у коментарях!
Джерело: Дзеркало тижня