Держпраці нагадує, що особи з інвалідністю в нашій державі володіють усією повнотою особистих прав і свобод, закріплених законодавчими актами.
Статтею 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності людей з інвалідністю в Україні», визначено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов’язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у т.ч. спеціальні робочі місця.
Крім того, створювати для осіб з інвалідністю умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.
Відповідно до ст. 19 цього Закону, для підприємств встановлено норматив у розмірі 4% від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працюють від 8 до 25 осіб (включно), то одне робоче місце.
Статтею 12 Закону України «Про охорону праці» визначено, що підприємства, які використовують працю осіб з інвалідністю, зобов’язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.
Відповідно до ч. 2 ст. 24 КЗпП, при укладенні трудового договору громадянин зобов’язаний подати:
- паспорт або інший документ, що посвідчує особу;
- трудову книжку;
- а у випадках, передбачених законодавством, також документи про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров’я.
Особа з інвалідністю при працевлаштуванні має подати документи, які підтверджують інвалідність, а саме:
- довідку медико-соціальної експертної комісії та виписку з акта огляду в МСЕК;
- індивідуальну програму реабілітації особи з інвалідністю.
Зауважимо, відповідно до п. 24 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою КМУ від 03.12.2009 № 1317, видача особі з інвалідністю «на руки» виписки з акта огляду в МСЕК заборонена. Така виписка надсилається за місцем призначення пенсії чи місцезнаходженням пенсійної справи.
Також ст. 172 КЗпП, особі з інвалідністю за бажанням або за вимогами індивідуальної програми реабілітації можуть встановлюватися режим роботи на умовах неповного робочого дня (неповного робочого тижня) та пільгові умови праці.
Якщо у рекомендаціях МСЕК зазначено, що особа з інвалідністю може працювати за своєю посадою на умовах скороченого робочого дня, роботодавець на прохання працівника зобов’язаний встановити йому неповний робочий час.
У разі незгоди працівника на переведення його на неповний робочий день роботодавець не має права в односторонньому порядку встановити йому неповний робочий день.
Неповний робочий час може встановлюватися шляхом зменшення тривалості щоденної роботи, кількості днів роботи протягом тижня чи одночасно шляхом зменшення і кількості годин роботи упродовж дня, і кількості робочих днів.
Оплата праці у цих випадках проводиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку.
Відповідно до ст. 56 КЗпП, робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників.
Джерело: Держпраці