
Стаття 34 Кодексу законів про працю (далі – КЗпП) визначає простій як зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами.
Його можна запровадити як у цілому на підприємстві, так і для окремого підрозділу й навіть для одного працівника, що слід зазначити у відповідному наказі
Також, відповідно до статті 113 КЗпП, час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від 2/3 тарифної ставки встановленого працівникові розряду чи окладу. Ця норма діє і в період воєнного стану.
Оплачувати простій роботодавець має у строки, передбачені для виплати заробітної плати, тобто двічі на місяць.
Джерело: Держпраці



















