Обставини справи
Колишній працівник звернувся із позовом до роботодавця про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.
Працівник записався до органів територіальної оборони, про що 28 лютого 2022 року телефоном повідомив роботодавця. Проте був звільнений з роботи на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП у зв`язку з відсутністю на роботі без поважних причин.
Позиція Верховного Суду
З 28 лютого до 23 квітня 2022 року працівник перебував у складі добровольчого формування територіальної громади, а тому на нього поширювалися гарантії щодо збереження місця роботи і середнього заробітку. Втім, 8 квітня 2022 року його звільнили, не взявши письмових пояснень про відсутність на роботі.
Основним критерієм, щоб назвати причину відсутності працівника на роботі поважною, є об’єктивні, незалежні від волі самого працівника обставини, які повністю виключають вину працівника.
Касаційний цивільний суд у складі Верховного суду також зауважив, що вимушений прогул відбувається виключно з вини роботодавця, який незаконно звільнив працівника. Тому за цей час працівник має безумовне право отримати заробітну плату, розмір якої обраховується згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою КМУ від 8 лютого 1995 року №100.
Джерело: постанова КЦС ВС від 3 серпня 2023 року у справі №683/1256/22, Портал сучасного права