Верховний Суд України розглянув справу щодо отримання згоди на припинення трудових відносин на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП.
Відповідно до наказу роботодавця працівник у визначений час мав з'явитися за юридичною адресою роботодавця для оформлення переведення до інших структурних підрозділів, розміщених на підконтрольній території України. Наказом роботодавця кожному працівнику, зацікавленому у збереженні трудових відносин, було запропоновано з’явитися за новою юридичною адресою підприємства. У разі неприбуття за зазначеною адресою та не виявлення у письмовому вигляді згоди на продовження трудових відносин буде вважатись, що з боку працівника надається згода на розірвання трудового договору на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП.
Своєю чергою, позивач оскаржує рішення роботодавця про звільнення його з посади за угодою сторін (п. 1 ст. 36 КЗпП), мотивуючи тим, що жодної домовленості щодо припинення трудового договору між ним та роботодавцем не існувало.
Однак в даній справі Суд став на бік роботодавця.
Так, Суд дійшов висновку, що підприємство обрало єдину в умовах, що склалися, можливу законну підставу для звільнення працівника – за угодою сторін, перед цим запропонувавши йому виконати певні дії для підтвердження наміру продовжити трудові відносини з підприємством.
Судом установлено, що у встановлені наказом строки за юридичною адресою Позивач не з'явився та жодним іншим чином зацікавленості у продовженні трудових відносин із Відповідачем не виразив.
Таким чином, мовчання (не виявлення позивачем відсутності згоди на припинення трудових відносин) визнається виявом волі укласти/змінити угоду у випадках, передбачених законодавством.
Зазначено, що законодавство України допускає прийняття підстав для укладення/зміни правовідносин конклюдентних дій та мовчазної згоди.
