Згідно з частиною третьою статті 2 Закону України від 15.11.1996 №504/96-ВР «Про відпустки» (далі – Закон про відпустки) право на відпустки забезпечується, зокрема гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період:
- місця роботи (посади);
- заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених Законом про відпустки.
Хвилина замість години: розрахунки для кадровика тепер – просто, разом з розділом Калькулятори. Спробуйте зараз!
Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору (частина перша статті 6 Закону про відпустки).
Слід зазначити, що частиною першою статті 127 Кодексу законів про працю встановлено, що відрахування із заробітної плати можуть провадитись тільки у випадках, передбачених законодавством України.
Відрахування із заробітної плати за час відпустки встановлено статтею 22 Закону про відпустки. Зокрема, частиною першою цієї статті передбачено, що у разі звільнення працівника до закінчення робочого року, за який він уже одержав відпустку повної тривалості, для покриття його заборгованості власник або уповноважений ним орган провадить відрахування із заробітної плати за дні відпустки, що були надані в рахунок невідпрацьованої частини робочого року.
Вимоги щодо здійснення відрахування за час відпустки у випадку, зазначеному у зверненні, законодавством не передбачено
Джерело: лист Мінекономіки від 10.07.2025 №4701-05/47764-09
