Несвоєчасний розрахунок при звільненні: коли суд стає на бік роботодавця

1. Поведінка сторін як вирішальний чинник
2. Принцип співмірності: коли суд зменшує розмір компенсації
3. Строк звернення до суду: коли час має вирішальне значення

Проаналізуємо актуальні судові рішення, які демонструють, у яких випадках роботодавцю вдається уникнути відповідальності або зменшити розмір компенсації, передбаченої ст. 117 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП). Під час розгляду таких спорів суди дедалі частіше оцінюють не лише сам факт несвоєчасного проведення остаточного розрахунку, а й причини його затримки, поведінку сторін, дотримання процесуальних строків звернення до суду, а також співмірність заявленої до стягнення компенсації.

Поведінка сторін як вирішальний чинник

Практика свідчить, що у спорах про стягнення середнього заробітку за ст. 117 КЗпП вирішальне значення може мати не лише факт несвоєчасного проведення остаточного розрахунку, а й поведінка сторін після звільнення. Якщо роботодавець доведе, що вжив усіх залежних від нього заходів для проведення розрахунку, а затримка виникла внаслідок дій чи бездіяльності працівника, це може виключати застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП.

Саме такого висновку дійшов Андрушівський районний суд Житомирської області у рішенні від 12.01.2026 у справі № 272/100/24 та додатковому рішенні від 29.01.2026 (залишені в силі постановою Житомирського Апеляційного Суду).

Працівник звернувся до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки проведення остаточного розрахунку при звільненні. Водночас роботодавець довів, що неодноразово вживав заходів для виконання обов’язку щодо проведення остаточного розрахунку:

1. повідомляв працівника про необхідність отримати трудову книжку та належні виплати;
2. пропонував надати банківські реквізити для перерахування коштів;
3. надсилав відповідні листи;
4. а після отримання необхідної інформації здійснив остаточний розрахунок.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив, що працівник не з’явився для отримання трудової книжки та остаточного розрахунку, не надав банківських реквізитів, не звертався безпосередньо до роботодавця із вимогою провести остаточний розрахунок і тривалий час не вчиняв необхідних дій для отримання належних йому виплат. За таких обставин суд дійшов висновку, що затримка проведення остаточного розрахунку була зумовлена не бездіяльністю роботодавця, а поведінкою самого працівника.

Окремо суд звернув увагу на те, що адвокатський запит не є вимогою працівника про проведення остаточного розрахунку у розумінні ст. 116 КЗпП. Відтак його направлення саме по собі не свідчить про невиконання роботодавцем обов’язку провести остаточний розрахунок у день звільнення.

Оцінивши всі обставини справи в їх сукупності, суд відмовив у задоволенні позову, зазначивши, що роботодавець вжив усіх залежних від нього заходів для проведення остаточного розрахунку, а підстави для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП, відсутні.

Важливо вказати, що суд оцінював не лише факт затримки проведення остаточного розрахунку, а й поведінку кожної зі сторін.

Висновок: роботодавцю важливо не лише своєчасно виконувати обов’язки, передбачені трудовим законодавством, а й належним чином фіксувати всі дії, спрямовані на проведення остаточного розрахунку. У разі виникнення спору саме такі докази можуть стати вирішальними для підтвердження добросовісності роботодавця та вплинути на результат розгляду справи.

Принцип співмірності: коли суд зменшує розмір компенсації

Навіть якщо суд встановить порушення роботодавцем вимог ст. 116 КЗпП, це ще не означає автоматичного стягнення всієї заявленої працівником суми середнього заробітку за час затримки розрахунку. Розв'язуючи питання про розмір відшкодування, суди дедалі частіше виходять із принципу співмірності, оцінюючи обставини кожної конкретної справи.

Правову позицію з цього питання сформулювала Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23. Суд зазначив, що під час визначення розміру відшкодування необхідно враховувати не лише тривалість затримки розрахунку, а й розмір невиплачених сум, співвідношення між сумою заборгованості та заявленою компенсацією, а також інші обставини, які мають значення для справедливого вирішення спору.

Практичне застосування цієї правової позиції простежується у рішенні Подільського районного суду м. Києва від 29.05.2026 у справі № 758/14272/25.

У цій справі працівник просив стягнути понад 2,6 млн грн середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні. Суд погодився, що роботодавець порушив вимоги трудового законодавства, однак дійшов висновку, що заявлена до стягнення сума є явно неспівмірною наслідкам допущеного порушення. Оцінивши всі обставини справи та керуючись правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, суд визначив справедливий розмір відшкодування та зменшив суму компенсації до 6825,26 грн.

Висновки: практика Верховного Суду свідчить, що принцип співмірності став одним із ключових підходів при вирішенні спорів за ст. 117 КЗпП. Тому роботодавцю варто не лише заперечувати наявність підстав для відповідальності, а й обґрунтовувати неспівмірність заявленої до стягнення суми. За наявності переконливих аргументів це може суттєво вплинути на розмір компенсації, яку визначить суд

Строк звернення до суду: коли час має вирішальне значення

У випадку, якщо працівник вважає, що роботодавець порушив вимоги ст. 116 КЗпП, це ще не гарантує задоволення позову. Однією з обов’язкових умов судового захисту є дотримання строку звернення до суду. Його пропуск без поважних причин може стати самостійною підставою для відмови у задоволенні вимог.

Такий підхід підтверджує рішення Оболонського суду районного суду м. Києва від 14.05.2026 у справі № 756/516/25.

Розглядаючи спір, суд звернув увагу, що після внесення змін до ст. 233 КЗпП для спорів щодо виплати всіх сум, належних працівникові при звільненні, встановлено тримісячний строк звернення до суду. Його перебіг починається з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні відповідно до ст. 116 КЗпП.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив, що працівник звернувся до суду після спливу встановленого законом строку та не навів належних доказів поважності причин його пропуску. За таких обставин суд відмовив у задоволенні позову.

Діана СВИРИДОВА, юрист, експерт з трудового права

Статті та консультації на тему:

Розрахунок при звільненні та компенсація за несвоєчасну виплату

Звільнення за власним бажанням через порушення трудових прав працівника: ризики роботодавця