Звільнення за власним бажанням або угодою сторін: плюси та мінуси

Після запровадження воєнного стану трудове законодавство зазнало чимало змін. Незважаючи на це, порядок розірвання трудового договору з ініціативи працівника особливо не змінився. Якщо працівник має намір звільнитись, то він це може зробити за власним бажання або за угодою сторін. Саме у цих видах припинення трудового договору ініціатива має та може йти від працівника. У чому різниця між цими підставами звільнення – далі в публікації

0

1229


Звільнення за власним бажанням


Якщо працівник хоче звільнитися, то він може скористатися своїм правом — звільнитися за власним бажанням. Такий варіант звільнення можливий як для працівника, з яким укладений безстроковий трудовий договір, так і працевлаштованому за строковим договором, але з певними нюансами. Це стосується працівників як на основному місці роботі, так і за сумісництвом.


Працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні.


Попередити про звільнення — це означає письмово подати заяву на звільнення, яка повинна містити підставу для розірвання трудового договору і підпис працівника за два тижні. Попередити- не означає відпрацьовувати, як часто це називають. Адже працівник може попередити про своє наступне звільнення навіть під час відпустки або хвороби, подавши відповідну заяву. Окрім того, протягом цього строку роботодавець має час знайти заміну працівнику, а працівник має упевнитися у своєму бажанні звільнитися.


Саме тому йдеться про необхідність попередження за два тижні.


Щодо строкового трудового договору, то він підлягає розірванню достроково на вимогу працівника в разі його хвороби або інвалідності, які перешкоджають виконанню роботи за договором, порушення роботодавцем законодавства про працю, колективного або трудового договору та у випадках, передбачених частиною першою статті 38 КЗпП. Йдеться саме про наявність поважних причин для звільнення.

А чи можливо звільнитися раніше, як за 14 днів?

Законодавство передбачає, що це можливо, якщо на це є конкретна поважна причина.


Перелік поважних причин зазначений у ч.1 ст.38 КЗпП, а саме:


  1. переїзд на нове місце проживання;
  2. переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість;
  3. вагітність;
  4. догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; тощо).


Також це правило, тобто звільнення за власним бажанням у день, визначений працівником, діє й щодо ситуації, коли підприємство розташоване у районах бойових дій та існує загроза для життя і здоров’я. Ці ж поважні причини стосуються і розірвання строкового трудового договору.


Проте Перелік поважних причин для звільнення може бути ширшим. Наприклад,Верховний суд (Постанова ВС від 21.04.2021 р. у справі № 569/9738/20) вказав: «Неможливість продовжувати роботу через погіршення стану здоров`я, наявність транспортних обмежень на період карантину, відсутність реального забезпечення дистанційною роботою є поважними причинами для звільнення за власним бажанням..»


Отже, перелік поважних причин не є вичерпним, на це зокрема і вказує КЗпП , тому у кожному конкретному випадку працівник має вказати таку поважну причину.


Законодавство не конкретизує, які саме документи на підтвердження тієї чи іншої причини має подати працівник. Наприклад, у випадку звільнення у зв’язку з переїздом працівник може додати копію квитка на потяг, або ж у разі догляду за дитиною - відповідні документи на дитину, все залежить від ситуації та поважної причини, яка зумовлює необхідність звільнитися.


Інший варіант для звільнення раніше також можливий, якщо існують порушення трудового законодавства. А саме, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, чинить мобінг (цькування) стосовно працівника або не вживає заходів щодо його припинення, що підтверджено судовим рішенням, яке набрало законної сили.


КЗпП не конкретизує, чи необхідні докази щодо наявності порушень законодавства про працю, проте з аналізу судової практики випливає, що такий спосіб звільнитися таки потребує обґрунтування, тому звільнення «день у день» або у дату обрану працівником не завжди можливе. Приміром, доказом може слугувати наявний висновок Державної служби з питань праці про наявність порушення законодавства або ж рішення суду.


При звільненні за цією підставою передбачена обов’язкова виплата вихідної допомоги у розмірі, не меншому тримісячного середнього заробітку працівника. Про це вказано у ст. 44 КЗпП.


Також потрібно знати, що роботодавець може і відмовити у звільненні за власним бажанням працівнику, якого примусово залучили до суспільно корисних робіт в умовах воєнного стану, або якщо йдеться про роботу на об’єкті критичної інфраструктури.


Проте відмовити - це лише право роботодавця, а не його обов’язок.


Звільнення за угодою сторін


Іншою підставою для звільнення може бути угода сторін, яка визначена у п.1 ч.1 ст.36 КЗпП. Угода сторін передбачає домовленість між працівником та роботодавцем про час та умови звільнення. Ініціатором звільнення може бути як працівник, так і роботодавець.


При цьому, якщо роботодавець не надає свою згоду на звільнення працівника за угодою сторін, то тоді працівник має написати заяву на звільнення за власним бажанням. Адже сенс цієї підстави і полягає у тому, що обидві сторони мають бути згодні з такою підставою на звільнення.


Якщо працівник передумав звільнятися


Якщо йдеться про звільнення за власним бажанням, то працівник може відкликати свою заяву. Слід зазначити, що відкликання заяви — це одноособове рішення працівника, його волевиявлення, тому таким чином слід діяти лише в разі його звільнення за власним бажанням.


Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, роботодавець не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.


Законодавство не передбачає ні форму, ні зміст заяви про відкликання заяви про звільнення за власним бажанням. Проте з юридичної точки зору і з метою уникнення непорозумінь потім, краще висловити свою волю у письмовій формі. Тому, якщо працівник передумав звільнятися, то потрібно написати заяву про відкликання заяви про звільнення та подати її роботодавцю. Єдиний нюанс: таку заяву можна подати лише в межах двотижневого строку, а не після його спливу.


Щодо звільнення за угодою сторін, то взагалі відкликання працівником заяви про звільнення законодавством не передбачене.


Висновки


  1. Якщо працівник прийняв рішення звільнитися, можна подати заяву на звільнення за власним бажання або угодою сторін. Основна відмінність - в ініціативі та необхідності погодження. Звільнення за власним бажанням – ініціатива виходить від працівника. Угода сторін - ініціатива може виходити від будь-якої зі сторін, тобто або від працівника, або від роботодавця.
  2. Заяву на звільнення за власним бажанням має бути подано за два тижні до запланованого звільнення, крім випадків, коли зазначена і документально підтверджена поважна причина, передбачена ч.1 ст.38 КЗпП. Заяву про звільнення за угодою сторін може бути подано в будь-який момент (в тому числі і в день звільнення), сторони не зобов’язані попереджати один одного за два тижні і для цього не потрібна поважна причина, проте тут дуже важливим є те, що таке звільнення має буде погоджено обома сторонами. І якщо роботодавець не надасть свою згоду на звільнення за угодою сторін, звільнення з цієї підстави не відбудеться.
  3. При звільненні за власним бажанням працівник може відкликати свою заяву на звільнення. Для звільнення за угодою сторін відкликання не передбачено.


Нормативно-правове забезпечення


КЗпП - Кодекс законів про працю України від 10.12.1971.


Джерело: kadroland

0

1229