Право роботодавцю встановити випробування при прийнятті на роботу надає ст. 26 КЗпП.
Існують певні категорії працівників, для яких законодавство забороняє встановлювати випробувальні періоди. Детальний перелік таких осіб можна знайти у ч. 3 ст. 26 КЗпП.
Отже, випробування не встановлюється при прийнятті на роботу, зокрема:
- осіб, які не досягли вісімнадцяти років;
- молодих робітників після закінчення професійних навчально-виховних закладів;
- молодих спеціалістів після закінчення закладів вищої освіти;
- осіб, звільнених у запас з військової чи альтернативної (невійськової) служби;
- осіб з інвалідністю, направлених на роботу відповідно до рекомендації медико-соціальної експертизи;
- осіб, вибраних на посаду;
- переможців конкурсного відбору на заміщення вакантної посади;
- осіб, які пройшли стажування при прийнятті на роботу з відривом від основної роботи;
- вагітних жінок;
- одиноких матерів, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю;
- осіб, з якими укладається строковий трудовий договір строком до 12 місяців;
- осіб на тимчасові та сезонні роботи;
- внутрішньо переміщених осіб;
- при прийнятті на роботу в іншу місцевість і при переведенні на роботу на інше підприємство.
Але це правила мирного часу, наразі діє Закон України від 15.03.2022 № 2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який встановлює правила для воєнного періоду.
Частиною 2 ст. 2 Закону № 2136 визначено, що при укладенні трудового договору в період дії воєнного стану умова про випробування працівника під час прийняття на роботу може встановлюватися для будь-якої категорії працівників.
У ст. 27 КЗпП зазначені строки випробування. Отже, строк випробування не може перевищувати:
- для робітників – 1 місяць;
- для інших категорій – 3 місяці (в окремих випадках за узгодженням з профспілкою – 6 місяців).
Проте, встановлювати строк, що перевищує регламентований ст. 27 КЗпП, заборонено, навіть якщо працівник згоден на подовження тривалості випробування.
Джерело: Держпраці