Якщо з об’єктивних причин та специфіки діяльності суб’єкта господарювання роботи не можуть виконуватися дистанційно, виникає необхідність переведення працівників в іншу місцевість разом із підприємством-роботодавцем.
Переведення працівника на роботу в іншу місцевість разом з підприємством відбувається відповідно до ч. 1 ст. 32 Кодеку законів про працю (далі – КЗпП) тільки за згодою працівника.
При цьому іншою місцевістю вважається інший населений пункт за чинним адміністративно-територіальним поділом
Частиною першою ст. 3 Закону України від 15.03.2022 №2136-ІХ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі – Закон №2136) визначено, що у період воєнного стану роботодавець має право перевести працівника на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором, без його згоди (крім переведення на роботу в іншу місцевість, на території якої тривають активні бойові дії), якщо така робота не протипоказана працівникові за станом здоров’я, лише для відвернення або ліквідації наслідків бойових дій, а також інших обставин, що ставлять або можуть становити загрозу життю чи нормальним життєвим умовам людей, з оплатою праці за виконану роботу не нижче середньої заробітної плати за попередньою роботою.
Тобто, у період воєнного стану можливе переведення працівника без його згоди, але за наявності певних обставин, передбачених законом.
Якщо ж такі обставини відсутні, роботодавець не має права без згоди працівника перевести його в іншу місцевість.
Згідно з вимогами статті 120 КЗпП, працівники мають право на відшкодування витрат та одержання інших компенсацій у зв’язку з переведенням, прийняттям або направленням на роботу в іншу місцевість.
Працівникам при переведенні їх на іншу роботу, коли це пов’язано з переїздом в іншу місцевість, виплачуються:
- вартість проїзду працівника і членів його сім’ї;
- витрати по перевезенню майна;
- добові за час перебування в дорозі;
- одноразова допомога на самого працівника і на кожного члена сім’ї, який переїжджає;
- заробітна плата за дні збору в дорогу і влаштування на новому місці проживання, але не більше шести днів, а також за час перебування в дорозі.
Працівникам, які переїжджають у зв’язку з працевлаштуванням (за попередньою домовленістю) на роботу в іншу місцевість, виплачуються компенсації і надаються гарантії, зазначені в ч. 2 ст. 120 КЗпП, крім виплати одноразової допомоги, яка цим працівникам може бути виплачена за погодженням сторін.
Колективним договором або іншими розпорядчими документами роботодавця можуть бути передбачені інші умови компенсації і термінів переїзду. Врегулювання цих питань здійснюється між сторонами трудового договору.
Законом №2136, а також іншими чинними на даний час законодавчими актами України не зупинено дію статті 120 КЗпП, яка містить основні норми про гарантійні і компенсаційні виплати, що провадяться на користь працівників при переїзді на роботу в іншу місцевість.
Згідно з частиною першою статті 12 Закону України від 24.03.1995 №108/95-ВР «Про оплату праці», гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості передбачені ст. 120 КЗпП, є мінімальними державними гарантіями.
Відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством є окремою підставою для припинення трудового договору згідно з п. 6 ч. 1 ст. 36 КЗпП. У разі звільнення за цією підставою працівнику виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку
Джерело: Держпраці
