Неповна зайнятість – зайнятість працівника на умовах робочого часу, що менший від норми, передбаченої законодавством, і може встановлюватися за договором між працівником і роботодавцем.
Статтею 56 Кодексу законів про працю визначено, що робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень трудових прав працівників.
Неповний робочий час може бути запроваджений:
- при прийнятті на роботу;
- згодом, за угодою сторін трудового договору;
- з ініціативи роботодавця.
Роботодавець зобов’язаний встановити неповний робочий час на прохання таких працівників:
- вагітної жінки;
- жінки, яка має дитину віком до 14 років або дитину з інвалідністю, у тому числі таку, що перебуває під її опікою;
- жінки, що доглядає за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку;
- батька, який виховує дітей без матері (зокрема, у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі);
- опікунів / піклувальників;
- одного з прийомних батьків, одного з батьків-вихователів; жінки в період перебування у відпустці для догляду за дитиною.
Це право поширюється також на:
- батька дитини, інших родичів, які фактично доглядають за дитиною в період перебування їх у відпустці для догляду за дитиною;
- осіб з інвалідністю незалежно від групи інвалідності;
- осіб похилого віку.
У разі встановлення неповного робочого часу оплата праці провадиться:
- пропорційно відпрацьованому часу;
або
- залежно від виробітку.
Оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час є підставою для притягнення порушника до відповідальності за порушення вимог трудового законодавства
Джерело: Держпраці
Статті на тему:
Норма тривалості робочого часу у 2026 році за п'ятиденного та шестиденного робочого тижня
Скорочений робочий час: кому і як встановлюють
