Звільнення під час лікарняного чи відпустки: правила та нюанси

1. Що передбачено законодавством?
2. Особливості звільнень для періоду дії воєнного стану
3. Практика звільнення під час відпустки або лікарняного
4. Висновки

Що передбачено законодавством?

Заборону звільнення в період тимчасової непрацездатності або перебування працівника у відпустці встановлено лише для звільнень з ініціативи роботодавця. Цю заборону визначено наступними нормами:

1. Частиною 3 ст. 40 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП). Тобто, працівника не можна звільняти за підставами, передбаченими цією статтею КЗпП, у період його відпустки або тимчасової непрацездатності. Але існують винятки, коли таке звільнення допускається, а саме:

1. на підставі п. 5 ст. 40 КЗпП – у разі нез’явлення на роботі протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності працівника;
2. на підставі п. 13 ст. 40 КЗпП. У ст. 40 КЗпП є 2 пункти 13, це законодавча помилка. У першому йдеться про звільнення у разі відмови працівника Бюро економічної безпеки (далі – БЕБ) від проходження атестації або прийняття атестаційною комісією рішення про неуспішне проходження працівником БЕБ атестації. У другому – про звільнення у разі набрання законної сили вироком суду, яким працівника засуджено за вчинення злочину проти основ національної безпеки України;
3. у разі звільнення працівників у зв’язку з повною ліквідацією підприємства, установи, організації.

2. Частиною 3 ст. 41 КЗпП. Ця норма передбачає, що правило про заборону звільнення у період тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці, передбачене ч. 3 ст. 40 КЗпП, поширюється на випадки звільнення на підставах, передбачених пунктами 1-3, 4-5 ч. 1 та ч. 2 ст. 41 КЗпП.

У всіх інших випадках звільнення працівників, зокрема, на підставах, передбачених статтями 36, 38, 39 КЗпП, допускається у період тимчасової непрацездатності та відпустки.

Про можливість звільнення за власним бажанням під час тимчасової непрацездатності зазначає також Мінсоцполітики у листі від 27.04.2012 № 70/06/186-12.

Утім, це загальні правила, які у період дії воєнного стану застосовують з урахуванням норм, передбачених Законом України від 15.03.2022 № 2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі – Закон № 2136), про які детальніше поговоримо далі.

Особливості звільнень для періоду дії воєнного стану

Частина 1 ст. 5 Закону № 2136 передбачає, що під час дії воєнного стану допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця у період його тимчасової непрацездатності, а також у разі перебування працівника у відпустці (крім відпустки у зв’язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку). Але в таких випадках у наказі про звільнення зазначається дата звільнення, яка є:

1. першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, абопершим робочим днем після закінчення відпустки.

Таким чином, обмеження на звільнення, встановлені статтями 40 та 41 КЗпП, у період воєнного стану не застосовуються, тому працівника можна звільнити у період його відпустки або хвороби. Але, з огляду на формулювання ч. 1 ст. 5 Закону № 2136, таке звільнення фактично відбувається вже після дати закінчення відпустки або тимчасової непрацездатності працівника. Тобто, у разі відпустки наказ про звільнення можливо видати раніше, ще під час відпустки, але датою звільнення буде перший робочий день працівника. Проте, якщо звільнення відбувається під час хвороби, видати наказ раніше не вдасться, оскільки, щоб знати дату звільнення, треба дочекатися закриття лікарняного листка.

Практика звільнення під час відпустки або лікарняного

Розглянемо дві практичні ситуації застосування вищезазначених норм, які найчастіше трапляються при звільненні працівників під час відпустки або тимчасової непрацездатності.

Ситуація 1. Звільнення за власним бажанням під час тимчасової непрацездатності.

Перебуваючи на лікарняному, працівник надав роботодавцю заяву про звільнення за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП. У зв’язку з цим у роботодавця виникла низка запитань. Наведемо їх далі.

Чи зобов’язаний такий працівник відпрацьовувати два тижні перед звільненням?

За загальним правилом, встановленим ст. 38 КЗпП, про звільнення за власним бажанням працівник зобов’язаний попередити роботодавця письмово за два тижні. Це і є так зване двотижневе відпрацювання. Винятків виконання цього строку для випадку, коли заява подається працівником під час тимчасової непрацездатності, не передбачено.

Але, якщо у працівника є поважні причини для звільнення у зв’язку з неможливістю продовжувати роботу, роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник (тобто, без дотримання двотижневого терміну). Така поважна причина повинна бути зазначена у заяві працівника про звільнення з додаванням підтверджуючих документів (за наявності). У заяві про звільнення також потрібно зазначити бажану дату звільнення. У цьому випадку роботодавець повинен звільнити працівника без двотижневого відпрацювання.

Перелік поважних причин зазначений у ст. 38 КЗпП, але він не є вичерпаним, у цій нормі вказано: «а також з інших поважних причин».

Якщо ж у працівника немає поважної причини, але роботодавець згоден звільнити його без двотижневого відпрацювання, можна звільнити працівника за угодою сторін (п. 1 ст. 36 КЗпП).

Чи входить до двотижневого терміну попередження працівника про звільнення період його непрацездатності та чи не потрібно працівнику після закінчення лікарняного стати до роботи та відпрацювати ще два тижні, а потім вже звільнятися?

Період тимчасової непрацездатності входить до двотижневого терміну.

У ст. 38 КЗпП передбачено, що працівник зобов’язаний попередити роботодавця про звільнення за два тижні. Але в цій нормі відсутні вимоги щодо обов’язкової роботи працівника у даний період. Тобто, працівник має право попередити про звільнення, перебуваючи в цей момент на лікарняному, у відпустці чи у відрядженні.

Чи оплачувати звільненому працівнику лікарняний, якщо на дату звільнення він ще не закритий?

Так, цей лікарняний потрібно оплатити.

Такий висновок базується на приписах Закону України від 23.09.1999 № 1105-XIV «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (далі – Закон про соцстрахування), а саме:

1. ч. 1 ст. 12 Закону про соцстрахування, згідно з якою право на страхові виплати за страхуванням у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності мають застраховані особи. Причому це право виникає з настанням страхового випадку в період роботи (включаючи час випробування та день звільнення). Тобто, якщо лікарняний відкритий датою, коли з працівником укладений трудовий договір, працівник має право на отримання допомоги по тимчасовій непрацездатності;
2. ч. 2 ст. 15 Закону про соцстрахування. Ця норма передбачає, що допомога по тимчасовій непрацездатності виплачується ПФУ застрахованим особам з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення інвалідності (встановлення іншої групи, підтвердження раніше встановленої групи інвалідності) відповідно до законодавства, незалежно від звільнення, припинення підприємницької або іншої діяльності застрахованої особи в період втрати працездатності, у порядку та розмірах, встановлених законодавством.

Утім, у цьому випадку сума лікарняних буде виплачена працівнику вже після дати його звільнення. Тобто, на момент звільнення роботодавець не зможе здійснити повний розрахунок з працівником, як це передбачено ст. 47 КЗпП. Але той факт, що виплата лікарняних звільненому працівнику буде здійснена без дотримання строків, встановлених статтями 47, 116 КЗпП, не є порушенням, оскільки такий порядок виплати передбачений спеціальним Законом про соцстрахування.

Цей висновок підтверджується судовою практикою. Наприклад, постановою Верховного Суду від 25.07.2018 по справі № 809/575/16. У справі, що розглядалася, орган Держпраці здійснив перевірку підприємства, під час якої виявив, що підприємство в день звільнення працівника не провело з ним повний розрахунок в порушення ст. 116 КЗпП (допомога по тимчасової непрацездатності була виплачена працівнику пізніше). За це порушення на підприємство було накладено штраф. Рішення про застосування штрафу підприємство оскаржило. Суд визнав постанову про накладення штрафу протиправною та скасував її. Верховний суд у постанові зазначив, що віднесення допомоги по тимчасовій непрацездатності до виплат при звільненні, передбачених ст. 116 КЗпП, здійснено органом Держпраці протиправно, оскільки дані виплати врегульовані спеціальним Законом про соцстрахування, яким чітко регламентована «незалежність» останніх від дати звільнення.

Ситуація 2. Відпустка з наступним звільненням

Працівник написав заяву на відпустку, але хоче звільнитися відразу після її закінчення. У зв’язку з цим працівники підприємства мають запитання.

Чи передбачене законодавством надання відпустки з наступним звільненням працівника?

Так, цю можливість безпосередньо передбачено ст. 3 Закону України від 15.11.1996 № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі – Закон про відпустки). Процитуємо її:

За бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням.

Якою датою потрібно звільнити працівника в такій ситуації та як оформити звільнення?

Датою звільнення в цієї ситуації буде останній день відпустки.

Звільнення оформлюємо в звичайному порядку з урахуванням конкретної ситуації, а саме:

1. працівник надає заяву про надання відпустки з наступним звільненням (ці події можуть бути зазначені в одній заяві);
2. роботодавець видає накази про надання відпустки, а потім – наказ про звільнення. Оформляти надання відпустки та звільнення варто окремими наказами, оскільки вони мають різні строки зберігання;
3. у день звільнення працівника (останній день відпустки) роботодавець здійснює з ним повний розрахунок, видає йому копію наказу про звільнення та письмове повідомлення про нараховані та виплачені суми при звільненні. Якщо трудова книжка зберігається у роботодавця, він також вносить до неї запис про звільнення та видає працівнику.

Висновки

1. У період тимчасової непрацездатності, а також перебування працівника у відпустці законодавством заборонено звільняти працівників лише з ініціативи роботодавця. За іншими підставами таке звільнення можливе.
2. У період дії воєнного стану чинні особливі правила для звільнень під час хвороби та відпустки працівника.
3. Якщо працівник звільнився під час тимчасової непрацездатності, лікарняний підлягає оплаті. Недотримання в даному випадку строків розрахунку з працівником, встановлених ст. 116 КЗпП, не є порушенням.

Оксана КОВАЛЬЧУК, консультант з кадрових питань

Шаблони та зразки документів:

Заява про звільнення за власним бажанням з виплатою компенсації

Наказ про звільнення за власним бажанням у 2024 році з виплатою грошової компенсації

Заява про звільнення за власним бажанням із поважної причини

Заява про звільнення за угодою сторін

Наказ про звільнення за угодою сторін

Статті на тему:

Звільнення через виявлену невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі

Звільнення працівників: ТОП-5 (не)стандартних ситуацій

Звільнення відсутнього працівника: яку підставу краще вибрати