На сайті Верховної Ради зареєстровано законопроєкт від 20.08.2025 №13664 «Про внесення змін до статті 233 Кодексу законів про працю України щодо забезпечення права застосування необмеженого строку звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати» (далі – законопроєкт №13664). Його ініціював народний депутат Валерій Гнатенко.
Навчайся без зусиль: в транспорті, вдома, в обідню перерву. Розділ Відео – завжди під рукою!
Як пояснює ініціатор законопроєкту №13664 відповідно до положень частини першої статті 24 Закону України від 15.11.1996 №504/96-ВР «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.
Аналогічні положення містяться у частині першій статті 83 Кодексу законів про працю (далі – КЗпП).
Однак, частиною першою статті 233 КЗпП, яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлено, що:
працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення – в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Варто зазначити, що Конституційний Суд України неодноразово надавав офіційне тлумачення статті 233 КЗпП:
- у рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 №8- рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» зазначено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком;
- відповідну позицію висловив Верховний Суд України у постанові від 04.04.2023 у справі № 640/8348/21 та вказав про те, що поняття «оплата праці» і «заробітна плата», які використовуються у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними. Тому спір в частині вимог ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки, на яку працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством (є належною працівнику заробітною платою), охоплюється застосованим у частині другій статті 233 КЗпП визначенням «законодавство про оплату праці», у зв`язку з чим не обмежується будь-яким строком звернення до суду з позовом про її нарахування та стягнення.
Тому, з метою приведення норм КЗпП до висновків Конституційного Суду України, Верховного Суду України, пропонує у ст. 233 КЗпП виключити:
, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)
Та доповнити реченням другим такого змісту:
У разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем
У разі прийняття Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.
Джерело: ВРУ