Стажування чи випробування при прийомі на роботу: як правильно

Що потрібно знати про стажування?

Стажування може вважатися правомірним лише, якщо воно проводиться у спосіб і порядок визначений законодавством.

Метою стажування у більшості випадків є набуття професійних умінь та навичок до початку самостійної роботи або задля підвищення рівня професійної компетентності (стаття 29 Закону України від 05.07.2012 № 5067-VI «Про зайнятість населення»).

Стажування, як правило, передує працевлаштуванню

Відповідно до законодавства стажування може бути передбачено тільки для певних категорій осіб, а саме:

1. студенти закладів фахової передвищої та вищої освіти та учні професійно-технічних навчальних закладів;
2. безробітні;
3. державні службовці відповідно до статті 48 Закону України «Про державну службу»;
4. категорії осіб згідно з окремими законодавчими актами (наприклад, прокурор місцевої прокуратури, адвокат, нотаріус тощо).

У інших випадках прийняття роботодавцем працівника на стажування вважається незаконним

Оформлення стажування

Відомості про проходження стажування вносяться до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування.

За бажанням стажиста запис про проходження стажування роботодавець вносить до трудової книжки.

Стажування безробітних здійснюється за індивідуальною програмою, що затверджується роботодавцем і погоджується центром зайнятості. Для організації професійного навчання безробітних центрами зайнятості укладається договір про професійне навчання безробітного у роботодавця.

Стажування студентів та учнів професійно-технічних навчальних закладів здійснюється шляхом укладенням договору про стажування. Разом з укладенням договору роботодавець затверджує індивідуальну програму стажування та видає наказ про проходження стажування.

Строк стажування

Період стажування залежить від конкретної категорії осіб. Наприклад, стажування студентів та учнів професійно-технічних навчальних закладів не може перевищувати 6 місяців.

Стажування безробітних не може перевищувати трьох місяців (лист Мінсоцполітики від 13.07.2016 №451/021/106-16).

Для державних службовців може проводитися стажування з відривом від служби строком від одного до шести місяців на іншій посаді державної служби в іншому державному органі або за кордоном відповідно до законодавства.

Оплата стажування

Безоплатне стажування чинним законодавством взагалі не передбачено

Ось деякі приклади оплати стажування:

1. студенти та учні професійно-технічних навчальних закладів отримують заробітну плату згідно з установленими системами оплати праці за нормами, розцінками, ставками (окладами) з урахуванням коефіцієнтів, доплат і надбавок, які встановлені на підприємстві.
2. безробітним виплачується допомога по безробіттю за час проходження професійного навчання та стажування на робочому місці.
3. за державним службовцем на час стажування зберігаються його посада та заробітна плата.

Важливо! Кодекс законів про працю (далі – КЗпП), яким регулюється порядок та процедура прийняття на роботу не передбачає стажування при прийнятті на роботу. Натомість роботодавець може встановити випробування при прийомі на роботі, що відповідає законодавству згідно зі статтею 26 КЗпП.

Що потрібно знати про випробування?

Випробування при прийнятті на роботу може бути обумовлене при укладенні трудового договору з метою перевірки відповідності працівника роботі, яка йому доручається.

Умова про випробування повинна бути вказана в наказі (розпорядженні) про прийняття на роботу.

Законодавством встановлено категорії осіб, для яких випробування не встановлюється:

1. особи, які не досягли вісімнадцяти років;
2. молоді робітники після закінчення професійних навчально-виховних закладів;
3. молоді спеціалісти після закінчення вищих навчальних закладів;
4. особи, звільнені в запас з військової чи альтернативної (невійськової) служби;
5. особи з інвалідністю, направлені на роботу відповідно до рекомендації медико-соціальної експертизи;
6. особи, обрані на посаду;
7. переможці конкурсного відбору на заміщення вакантної посади;
8. особи, які пройшли стажування при прийнятті на роботу з відривом від основної роботи;
9. вагітні жінки;
10. одинокі матері, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю;
11. особи, з якими укладається строковий трудовий договір строком до 12 місяців;
12. особи на тимчасові та сезонні роботи;
13. внутрішньо переміщені особи;
14. при прийнятті на роботу в іншу місцевість і при переведенні на роботу на інше підприємство, в установу, організацію;
15. в інших випадках, якщо це передбачено законодавством.

У період дії воєнного стану випробування може бути встановлено для будь-якої категорії працівників

Важливо! В період випробування на працівників поширюється законодавство про працю. Це означає, що в цей період працівник має право на всі гарантії, передбачені для працівників підприємства.

Праця найманої особи у період випробування оплачується роботодавцем в обов’язковому порядку. Умови та розміри оплати праці підприємства встановлюють самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами (ст. 97 КЗпП). Розмір зарплати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства (ч. 2 ст. 1 Закону України від 24.03.1995 р. № 108/95-ВР «Про оплату праці»).

Найкращі експерти на зв’язку. Скористайтеся шансом поставити своє питання напряму і отримати фахову думку у розділі «Консультації лекторів»

Коли строк випробування закінчився, а працівник продовжує працювати, то він вважається таким, що пройшов випробування, і наступне розірвання трудового договору допускається лише на загальних підставах.

У разі встановлення роботодавцем невідповідності працівника займаній посаді, на яку його прийнято, або виконуваній роботі він має право протягом строку випробування звільнити такого працівника, письмово попередивши його про це за три дні.

Розірвання трудового договору з цих підстав може бути оскаржене працівником в порядку, встановленому для розгляду трудових спорів у питаннях звільнення.

У справах про поновлення на роботі працівник має право звернутися із позовом до суду протягом одного місяця з дня вручення копії наказу про звільнення. Позивачі звільнені від судового збору у справах про поновлення.

Джерело: ГО «Трудові ініціативи»