Відповідно до ч. 2 ст. 235 Кодексу законів про працю (далі – КЗпП) при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу
Вимушений прогул – це час, протягом якого працівник з вини роботодавця не мав змоги виконувати трудові функції. Вимушеності прогулу надають протиправні дії чи бездіяльність роботодавця, внаслідок яких працівник позбавляється права виконувати трудові обов’язки й отримувати за це зарплату.
Отже, суд може обмежити нарахування середнього заробітку одним роком лише в тому разі, якщо одночасно дотримано дві умови:
- судова трудова справа розглядається у суді понад один рік;
- затягування розгляду справи відбувалося саме з вини працівника.
ВСУ у постанові від 17.01.2024 у справі № 708/447/23 вказав, що виплата середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу законодавцем пов’язується з певним діянням роботодавця, наслідком яких стала неможливість належним чином реалізовувати працівником своє право на працю. За змістом ст. 94, 116, 117 КЗпП та ст. 1, 2 Закону України від 24.03.1995 №108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за своєю правовою природою є різновидом матеріальної відповідальності роботодавця перед працівником і не входить до структури зарплати.
Вичерпний перелік підстав виплати працівникові середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу визначено ст. 235, 236 КЗпП і вони не підлягають розширеному тлумаченню.
Отже, оплата вимушеного прогулу у встановлених вказаними статтями випадках є мірою матеріальної відповідальності роботодавця за порушення права працівника на працю. Підставою матеріальної відповідальності роботодавця є трудове майнове правопорушення, тобто винне протиправне порушення роботодавцем своїх трудових обов’язків, внаслідок чого заподіюється майнова шкода працівникові.
ВСУ у постанові від 07.02.2024 у справі №522/7990/17 вказав, що вимушений прогул відбувається виключно за наявності вини роботодавця, який незаконно звільнив найманого працівника. Тому за цей час працівник, права якого були порушені роботодавцем, відповідно до державних гарантій має безумовне право на отримання зарплати.
У постановах ВСУ від 26.11.2020 у справі № 234/15372/17 та від 05.01.2024 у справі № 204/8655/21, у справі № 132/3064/21 від 20.03.2024 викладено такі висновки:
- оплата середнього заробітку за весь час понад один рік провадиться за вимушений прогул за умови, що заява про поновлення на роботі розглядалася більше одного року і в цьому не було вини працівника;
- при частковій вині працівника оплата вимушеного прогулу за період понад один рік може бути відповідно зменшена;
- висновок суду про наявність вини працівника (не з’являвся на виклик суду, вчиняв інші дії по зволіканню розгляду справи) або її відсутність, про межі зменшення розміру виплати має бути мотивованим.
Отже, хоч КЗпП не містить визначення, в чому полягає вина працівника щодо затягування судового розгляду, суди вже визначили, що така вина може полягати у безпідставному нез’явленні на судове засідання працівника або його представника, дії щодо зволікання розгляду справи (безпідставні заява та клопотання тощо).
Але якщо тривалий час розгляду та відкладення засідань відбувалися не з вини працівника, то підстав для зменшення розміру стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу немає.
Джерело: НААУ
Відповіді на будь-які кадрові питання від провідних експертів kadroland протягом доби! Ваш Особистий Консультант вже очікує готовий допомогти!