Нормою ч. 1 ст. 83 Кодексу законів про працю передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні:
- щорічної відпустки;
- додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 9 Закону України від 15.11.1996 №504-ВР «Про відпустки» (далі – Закон про відпустки), до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку (ст. 6 Закону про відпустки), зараховуються:
час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому не виплачувалася заробітна плата у порядку, визначеному статтями 25 і 26 цього Закону.
Ч. 1 ст. 9 Закону про відпустки передбачено, що за сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не більше 30 календарних днів на рік.
Відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону про відпустки відпустка без збереження заробітної плати за згодою сторін на час загрози поширення епідемії, пандемії, необхідності самоізоляції працівника у випадках, встановлених законодавством, та / або у разі виникнення загрози збройної агресії проти України, надзвичайної ситуації техногенного, природного чи іншого характеру на прохання працівника може надаватися без обмеження строку, визначеного частиною першою цієї статті.
Час перебування у відпустках, зазначених у частинах 1 і 3 ст. 26 Закону про відпустки, не зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, передбаченого п. 4 ч. 1 ст. 9 Закону про відпустки.
Джерело: Держпраці
Стаття на тему:
Грошова компенсація відпусток при звільненні: обов’язковість та особливості розрахунку днів
