Нагадаємо, трудовий договір з нефіксованим робочим часом – це особливий вид трудового договору, умовами якого не встановлено конкретний час виконання роботи, обов’язок працівника виконувати яку виникає виключно у разі надання роботодавцем передбаченої цим трудовим договором роботи без гарантування того, що така робота буде надаватися постійно, але з дотриманням умов оплати праці, передбачених ст. 21-1 КЗпП.
При цьому необхідно дотримуватися вимоги законодавства щодо тривалості робочого часу та часу відпочинку.
Кількість трудових договорів з нефіксованим робочим часом у одного роботодавця не може перевищувати 10% загальної кількості трудових договорів, стороною яких є цей роботодавець.
Заробітна плата виплачується працівникові, який виконує роботу на підставі трудового договору з нефіксованим робочим часом, за фактично відпрацьований час.
Стаття 24 КЗпП передбачає, що такий договір обов’язково укладається у письмовій формі.
Водночас під час дії воєнного стану залишається в силі норма ст. 2 Закону України від 15.03.2022 № 2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», яка дозволяє сторонам самостійно визначати форму трудового договору. Тобто вимогу про укладання трудового договору у письмовій формі виконувати не обов’язково.
Тобто, бажано, всі нюанси про права і обов’язки працівника та роботодавця, способи, розміри і строки оплати праці, надання відпусток, підстави припинення трудових відносин та ін. викладати саме у письмовій формі, щоб у майбутньому уникнути трудових спорів.
Працівник, який відпрацював на умовах трудового договору з нефіксованим робочим часом понад 12 місяців, має право звертатися до роботодавця з вимогою укладення строкового або безстрокового трудового договору на умовах загальновстановленого у роботодавця графіка роботи з відповідною оплатою праці.
Джерело: ДПС