21.08.2025 Верховна Рада прийняла законопроєкт від 14.11.2025 №13107‑д «Про професійну освіту» (далі – Закон).
Необхідно підібрати назву посади, перевірити код КП або ж знайти потрібну посадову інструкцію? Тоді переходьте до нашого пошукового сервісу – Класифікатор професій, в якому враховано Зміни №14!
Документ пропонує перевести заклади професійної освіти на сучасні рейки:
- більше автономії закладам;
- ширші повноваження бізнесу в наглядових радах;
- підтримку дуальної освіти;
- спрощені правила для запуску нових програм.
Зʼявляється базовий тип закладу – професійний коледж. Разом із ним діятимуть військові коледжі, навчальні центри, центри професійної досконалості. Усі мають чітко визначені обовʼязки, права та можливості.
Як повідомив голова Комітету освіти, науки та інновацій Сергій Бабак:
Більше ніяких ПТУ чи «бурс». Відтепер: професійний коледж. Заклад із сучасними, зрозумілими навчальними програмами. З новим управлінським підходом. Можливістю швидко опанувати нову професію, зокрема, для дорослих та ветеранів війни
Комунальні, державні заклади професійної освіти зможуть утворюватися та функціонувати як у формі бюджетної установи, так і у формі некомерційних товариств.
Норми Закону регламентують створення наглядових рад із представниками роботодавців у державних і комунальних закладах, присвоєння кваліфікацій окремими кваліфікаційними центрами та підтвердження знань, набутих через неформальну освіту.
Що змінює новий Закон?
Типи закладів
Було: безліч назв – професійні ліцеї, училища, центри, підпорядковані різним органам. Правовий статус кожного з них визначався через окремі підзаконні акти, які часто суперечили одне одному.
Стало: зʼявляється базовий тип закладу – професійний коледж. Разом із ним діють військові коледжі, навчальні центри, центри професійної досконалості. Усі мають чітко визначені обовʼязки, права та можливості.
Фінанси та автономія
Було: фінансування залишалося переважно регіональним. Нормативи й обсяги встановлював Кабмін, а додаткові джерела обмежувалися платними освітніми послугами й виробничою діяльністю.
Стало: комунальні, державні заклади професійної освіти можуть утворюватися та функціонувати як у формі бюджетної установи, так і у формі некомерційних товариств. Закон надає право відкривати валютні рахунки, розміщувати депозити, самостійно формувати й використовувати власні надходження (які мають статус некомерційних товариств) та залучати інвесторів.
Ліцензування
Було: згадувалася лише одна ключова норма про обов’язкову наявність ліцензії перед початком освітньої діяльності. Строки, формат подачі документів, прозорість процедури – не регламентувалися. Ліцензії видавало МОН, яке одночасно формувало політику й здійснювало контроль.
Стало: запроваджено принцип «одна ліцензія – один рівень». Заклад отримує єдину ліцензію на рівень професійної освіти й відкриває всередині нього будь-які програми. Ліцензування здійснює Держслужба якості освіти, відокремлена від формування політики. Спрощена подача документів, у тому числі, електронна, із перевіркою через державні реєстри.
Участь бізнесу
Було: залучення роботодавців обмежувалося в основному участю в екзаменаційній комісії, яку формував сам навчальний заклад. Роботодавці могли також допомагати з практикою студентів та погоджувати річні плани прийому, але ключові рішення ухвалювали органи управління освітою. У підсумку бізнес мав лише дорадчу роль.
Стало: у кожному державному або комунальному закладі створюється наглядова рада, половина якої – представники роботодавців. Вони беруть активну участь у ключових рішеннях: пропонують кандидатури керівника, затверджують фінансові плани, впливають на стратегію розвитку й навчальні програми. Тобто бізнес із формального «спостерігача» перетворюється на партнера в управлінні освітнім процесом.
Оцінювання результатів
Було: оцінювання проводив сам заклад, який одночасно навчав, присвоював кваліфікацію та видавав документи. Роботодавці долучалися лише в межах створеної закладом комісії. Такий підхід наче й дозволяв узгоджувати освітні стандарти з потребами виробництва, але об’єднання в одних руках функцій «навчання» і «оцінювання» знижувало рівень об’єктивності й прозорості.
Стало: кваліфікацію (як повну, так і часткову) присвоює окремий кваліфікаційний центр, підпорядкований Національному агентству кваліфікацій. Навчальний заклад може створити такий центр, але не має права оцінювати власних студентів. Це запроваджує принцип: «навчає один – перевіряє інший». Такий підхід підвищує довіру до результатів навчання як з боку роботодавців, так і самого ринку праці.
Неформальна / інформальна освіта
Було: результати неформальної освіти – не визнавалися. Не було порядку підтвердження таких компетенцій.
Стало: підтвердити знання, набуті за рахунок неформальної освіти можна через кваліфікаційні центри. Це дозволяє легалізувати досвід без повторного навчання.
Джерело: ВРУ, Сергій Бабак